Нативна, хронологічна, апостеріорна складові людського часового виміру на прикладі творів М. Пруста

Abstract

Актуальність проблеми. Проблема визначення суто людського часу серед різних часових форм залишається актуальною, тому що антропологічні складові було розглянуто частково. Людський час інтерпретується також як умови, середовище перебування, як культурно- соціальний та історичний контекст життя, досвід конкретної людини. В наведеному аспекті виникає рецепція між добою модерну часів М. Пруста та сучасною постпостмодерною культурно-соціальною кризою, що робить нашу тему актуальною у історико-соціальному часовому контексті життя людини. Мета статті дослідити багатоскладність антропологічного часу та винайти суто людський часовий вимір, який вбачаємо у хронологічному, нативному, природному для людини, віковому часі, для чого найбільш вдалою моделлю вважаємо героя Марселя семи романів М. Пруста, які відтворюють сім вікових станів людини і складаються у цілісну часову людську структуру. Relevance of the problem. The problem of defining purely human time among various time forms remains relevant, because the anthropological components have been considered partially. Human time is also interpreted as condition, environment, as the cultural, social and historical context of life, the experience of a particular person. In the above aspect, a reception arises between the modern era of M. Proust’s time and the contemporary post-postmodern cultural and social crisis, which makes our topic relevant in the historical and social temporal context of human life. The purpose of article is to explore the complexity of anthropological time and invent a purely human temporal dimension, which we see in chronological, native, natural for humans, age-related time, for which we consider the most successful model to be the hero Marcel of M. Proust’s seven novels, which reproduce the seven age-related states of man and are composed into a holistic temporal human structure.