Наратив як експеримент: переосмислення класичної моделі оповіді у романі «Крадійка книжок» Маркуса Зузака

Abstract

У статті досліджено наративну специфіку роману Маркуса Зузака «Крадійка книжок», що став знаковим прикладом посткласичної антивоєнної прози початку ХХІ століття. Особливу увагу зосереджено на унікальній фігурі оповідача, персоніфікованій Смерті, яка виконує функцію не лише наративної інстанції, але й емоційно залученого коментатора подій. Такий прийом дозволяє авторові поєднати філософсько-етичне осмислення війни з естетикою мовчання, фрагментації та нелінійної композиції. Доведено, що наративна архітектоніка твору демонструє відмову від класичної моделі лінійного оповідання: часові зсуви, пролепсиси та ретроспекції формують багаторівневу дискурсивну структуру. У розвідці розглянуто феномен фокалізації: Смерть функціонує не як традиційний всезнаючий наратор, а як «афективний фільтр», через який проходять події, емоції та втрати персонажів. Виявлено ґендерну амбівалентність образу Смерті: попри маркування в маскулінному роді, її чуттєва тональність і схильність до емпатії наближають оповідача до фемінної наративної традиції. Інтратекстуальні мікрооповіді («The Standover Man», «The Word Shaker») досліджено як метафоричні вузли, що ускладнюють композицію та підкреслюють ідею слова як форми опору. Роман інтерпретується як деконструкція класичних моделей антивоєнної літератури (Е. М. Ремарк, А. Барбюс), де смерть не подається як видовищний акт, а рефлексується як внутрішній досвід втрати й пам’яті. The article explores the narrative specificity of Markus Zusak’s novel The Book Thief, which has become a landmark example of postclassical anti-war prose of the early 21st century. Special attention is devoted to the unique figure of the narrator—personified Death—who functions not only as a narrative instance but also as an emotionally engaged commentator. This narrative strategy allows the author to combine philosophical and ethical reflection on war with the aesthetics of silence, fragmentation, and nonlinear composition. It is argued that the novel’s narrative architecture demonstrates a deliberate rejection of the classical linear storytelling model: temporal shifts, prolepses,and retrospections form a multilayered discursive structure. The study examines the phenomenon of focalization: Death functions not as a traditionally omniscient narrator but rather as an “affective filter” through which events, emotions, and losses of the characters are mediated. The gender ambiguity of Death is revealed: although nominally marked as masculine, the narrator’s sensitivity and empathy align it with the feminine narrative tradition.