Інституційна довіра як чинник впливу на трансформацію політичної участі в сучасній Україні

Abstract

У статті здійснено спробу комплексного аналізу інституційної довіри як одного з визначальних чинників, що впливає на трансформацію форм політичної участі в сучасній Україні. Актуальність проблеми обумовлена хронічно низьким рівнем довіри громадян до державних інститутів, який сформувався в умовах пострадянської політичної культури, численних криз легітимності та невдалих спроб інституціоналізації демократії. Відсутність сталої інституційної довіри сприяє домінуванню неконвенційних або ситуативних форматів політичної участі, знижує ефективність формалізованих процедур впливу на владу та ускладнює формування стійкої демократії. У цьому контексті інституційна довіра постає не просто як індикатор ставлення до держави, а як структурний елемент, що визначає характер політичної поведінки громадян. Метою дослідження є виявлення ролі інституційної довіри у впливі на трансформацію політичної участі в Україні, та аналіз особливостей цього процесу в умовах політичної турбулентності. Для досягнення мети застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує концепції неоінституціоналізму, структурно-функціонального аналізу, політичної соціології та елементів порівняльного підходу. Методами дослідження є критичний аналіз теоретичних джерел, логіко-структурна реконструкція причин довіри або недовіри до інституцій, а також інтерпретація змін у репертуарі політичної участі громадян. Результати аналізу підтвердили, що в українському контексті інституційна довіра має нестабільний, фрагментарний і персоналізований характер. Низький рівень довіри до парламенту, судів, політичних партій та уряду зумовлює схильність до протестної участі, вуличної мобілізації, бойкотів або повного абстинентства. Натомість довіра до армії, волонтерських ініціатив та окремих публічних осіб стимулює участь у локальних чи неформалізованих формах дії. Зроблено висновок про те, що лише через поєднання інституційних реформ, прозорості врядування та зміцнення культури громадянської відповідальності можливе відновлення сталої політичної участі на засадах довіри. This article offers a comprehensive analysis of institutional trust as one of the key factors influencing the transformation of forms of political participation in contemporary Ukraine. The relevance of this issue is driven by the chronically low level of citizens’ trust in state institutions, which has developed under the conditions of post-Soviet political culture, recurring crises of legitimacy, and unsuccessful attempts at democratic institutionalization. The absence of stable institutional trust contributes to the dominance of nonconventional or situational formats of political participation, reduces the effectiveness of formalized procedures for influencing power, and complicates the formation of a sustainable democracy. In this context, institutional trust appears not merely as an indicator of attitudes toward the state, but as a structural element shaping citizens’ political behavior. The aim of this study is to identify the role of institutional trust in influencing the transformation of political participation in Ukraine and to analyze the specific features of this process under conditions of political turbulence. To achieve this, the research applies an interdisciplinary approach combining the concepts of neo-institutionalism, structural-functional analysis, political sociology, and elements of comparative politics. The methods used include critical analysis of theoretical sources, logical and structural reconstruction of the causes of trust or distrust in institutions, as well as interpretation of changes in the repertoire of citizens’ political participation. The findings confirm that, in the Ukrainian context, institutional trust is unstable, fragmented, and highly personalized. Low trust in parliament, the judiciary, political parties, and the government leads to increased protest activity, street mobilization, boycotts, or total abstention. In contrast, trust in the military, volunteer initiatives, and specific public figures encourages participation in local or informal forms of action. The study concludes that only through a combination of institutional reforms, governance transparency, and the strengthening of a culture of civic responsibility can sustainable political participation based on trust be restored.