Петриківський розпис у його культурно-історичному й художньо-педагогічному вимірах

Abstract

Петриківський розпис ідентифікується, в першу чергу,саме як вид українського народного декоративного малярства, що відомий своїми специфічними техніко-технологічними й формально-стилістичними рисами. Він виник наприкінці XVIII ст. у селі Петриківка, що на Дніпропетровщині, і став не лише популярним у народі, а й отримав визнання світової спільноти, що послугувало внесенням у 2013 році під час 8-ої сесії ЮНЕСКО даного культурно-мистецького явища до Списку нематеріальної культурної спадщини людства [5, с.167]. Історія видатного села насичена подіями та відомими постатями, що говорить про притаманність петриківському малярству архетипічного характеру. Важливим аспектом петриківського розпису є також спадкоємність його традицій, адже його техніко-технологічні особливості й багатство мови візуального втілення передавалися від майстра до учнів.