Філософсько-правові аспекти функціонування інтернету речей

Abstract

Останніми роками надії людства на реалізацію позитивних змін у світі все більше покладаються на чіпи, датчики, мікропроцесори, камери, сенсори та інші пристрої, які допомагають реалізувати технологію "інтернету речей" (англ. Internet of things, далі – IoT). Інтернет речей являє собою мережу підключених пристроїв, якими можна керувати на відстані, наприклад, через додаток у смартфоні. Сьогодні у світі налічується вже понад 14 мільярдів підключених пристроїв IoT [3], тобто кількість пристроїв, інтегрованих до інтернет-мереж, вже перевищила кількість людей на Землі. Очевидно, що ця кількість пристроїв IoT й надалі збільшуватиметься, що неминуче викликає потребу у постійному вдосконаленні нормативно-правової бази, яка регулює нові правовідносини в інформаційно-залежному суспільстві. Говорячи узагальнено, Інтернет речей – це багато пристроїв із вбудованими датчиками та виконавчими механізмами, які об'єднані між собою через дротові та бездротові мережі. Завдання IoT полягає в тому, щоб збирати, обробляти і доставляти дані про процеси кінцевому користувачеві. Поки дані не надійшли до людей, здійснюється M2M-взаємодія (пристрої взаємодіють між собою). Датчики збирають інформацію про умови навколишнього середовища, про стани всередині системи, щоб надалі можна було виявити певні закономірності, створити рекомендації та запобігти можливим проблемам ще до їх виникнення.