Опозиція колективної пам’яті та історії в гуманітарних стратегіях україни

Abstract

The article examines the opposition of collective memory and history as alternative orientational and cognitive perception strategies. The relevance of the problem is determined by the global tendency to replace history with collective memory, which is recorded by leading scientists. The spread of this trend in Ukraine requires analysis, which will enable the optimal design of the country's humanitarian policy. The purpose of the research is to analyze the specific opposition in the context of national memory institutionalization in Ukraine. To realize this goal, the article defines the differences between collective memory and history as orientational and cognitive strategies, analyzes the reasons and dynamics of the predominance of collective memory in Ukraine, outlines the stages of institutionalization of national memory, as well as the perspectives of historical policy in this context. Historical, comparative and structural-functional methods are used to implement the tasks. У статті розглянуто опозицію колективної пам’яті та історії як альтернативних орієнтаційно-пізнавальних стратегій, що визначають уявлення громадян про минуле. Актуальність проблеми зумовлена загальносвітовою тенденцією до заміщення колективною пам’яттю історією, яку фіксують провідні науковці. Поширення цієї тенденції в Україні вимагає аналізу та оцінки, що уможливить оптимальне проектування гуманітарної політики країни. Мета дослідження – аналіз визначеної опозиції в контексті інституалізації національної пам’яті в Україні. Для реалізації цієї мети у статті визначено розбіжності колективної пам’яті та історії як орієнтаційно-пізнавальних стратегій, проаналізовано причини та динаміку переважання колективної пам’яті над історією в Україні, окреслено етапи інституалізації національної пам’яті, а також перспективи історичної політики в цьому контексті. Для реалізації поставлених завдань задіяно історичний, порівняльний та структурно-функціональний методи.