Інстиціоналізація лобізму як політика забезпечення представництва інтересів в Європейському Союзі

Abstract

Today, lobbying in all its forms, including advocacy and other ways of influencing public policy, is a legitimate act of political participation in a number of developed countries. Lobbying practices, as practices of representing the interests of various groups, give stakeholders access to the development and implementation of public policy. An inclusive policy-making process provides opportunities for more effective policy. The article examines the peculiarities of the formation of the political and legal system of lobbying regulation in the European Union, taking into account the trend of a shift in the perception and recognition of the phenomenon itself and the rationalization of the policy of its professionalization, legalization, regulation and institutionalization. The methodological basis of the study is a systematic analysis, since lobbying practices and their regulation are considered as systemic phenomena that are subject to a comprehensive review in a particular political system. The research methods used were institutional, structural and functional, comparative, and regulatory and legal, which allowed determining the depth of the process of lobbying institutionalization, defining it as a structural and functional element of the representation system, and comparing the peculiarities of the development of the legal regulation of the phenomenon itself according to the author’s chronology. The author notes that lobbying activities are legalized in the EU through the adoption of special acts regulating the registration of lobbying groups and the procedure for conducting their activities, and introducing prohibitions and measures of liability for non-compliance therewith. The article presents the author’s vision of the stages of development of political and legal regulation of lobbying practices. It is concluded that the «Brussels Machiavelli» does not follow the rules of transparency so zealously as it supports the articulation around this issue. Therefore, the real Brussels reform on openness and transparency of the political decision-making process is still ongoing, along with the requirements for the establishment of an independent ethics body within the EU institutions. Лобіювання у всіх його формах, включаючи адвокацію та інші способи впливу на державну політику, сьогодні в ряді розвинених країн світу є законним актом політичної участі. Лобістські практики як практики представництва інтересів різноманітних груп дають зацікавленим сторонам доступ до розробки та реалізації державної політики. Інклюзивний процес розробки політики надає можливості для більш ефективної політики. В статті розглянуто особливості становлення політико-правової системи регулювання лобізму в Європейському Союзі з огляду на тенденцію зсуву у сприйнятті та визнанні самого явища та раціоналізації політики щодо його професіоналізації, легалізації, регламентації та інституціоналізації. Методологічною основою дослідження є системний аналіз, оскільки лобістські практики та їх регулювання розглядаються як системні явища, які підлягають комплексному огляду в конкретній політичній системі. Методами дослідження стали інституційний, структурно-функціональний, порівняльний, нормативно-правовий, що дозволили визначити глибину процесу інституціоналізації лобізму, визначення його як структурно-функціонального елементу системи представництва, а також порівняти особливості розвитку нормативно-правової регламентації самого явища згідно з визначеною автором хронологією. Автором зазначено, що легалізація лобістської діяльності здійснюється в ЄС шляхом прийняття спеціальних актів, що регулюють питання реєстрації лобістських груп і порядок здійснення їх діяльності, запроваджують заборони і заходи відповідальності за їх недотримання. В статті представлено авторське бачення щодо етапів розвитку політико-правового регулювання лобістських практик. Зроблено висновок, що «Брюссельський Макіавеллі» не так ревно слідує правилам транспарентності, як завзято підтримує артикуляцію навколо цього питання. Тому, справжня Брюссельська реформа щодо відкритості та прозорості процесу прийняття політичних рішень ще триває, одночасно з вимогами щодо створення незалежного органу з питань етики при інституціях ЄС.