Історична свідомість та історична спадщина: риси перетину

Abstract

Концепція Д. Лоуэнталя відрізняється своєю оригінальністю та самобутністю. Д. Лоуенталь виділяє три основних джерела пізнання минулого: пам’ять, історію та релікти. В даному контексті він розуміє пам’ять в її індивідуальному прояві, як сукупність спогадів окремої особистості про власне життя, а також уявлень про минуле. Такий тип знання має суб’єктивність і малий ареал охоплення. Історія лише частково вільна від цих недоліків, оскільки і її пізнання минулого обумовлено серйозним впливом сьогодення. Релікти – відчутні сліди минулого – не виступають самостійними джерелами знань про минуле, потребуючи інтерпретації. Сама процедура тлумачення також носить суб’єктивний та реконструктивний характер. Крім того, релікти з часом піддаються як смисловій, так і чисто фізичній ерозії. Яким би джерелом знань про минуле не користувався дослідник, він неминуче стикається з проблемою впливу його власної сучасності на процедуру розуміння. D. Lowenthal’s concept is distinguished by its originality and originality. D. Lowenthal identifies three main sources of knowledge of the past: memory, history and relics. In this context, he understands memory in its individual manifestation, as a set of memories of an individual about his own life, as well as ideas about the past. This type of knowledge has subjectivity and a small coverage area. History is only partially free of these shortcomings, because its knowledge of the past is due to the serious influence of the present. Relics – tangible traces of the past – do not act as independent sources of knowledge about the past, requiring interpretation. The interpretation procedure itself is also subjective and reconstructive. In addition, relics are subject to both semantic and purely physical erosion over time. Whatever source of knowledge about the past the researcher uses, he inevitably faces the problem of the influence of his own present on the procedure of understanding.