Нетрадиційні уроки в історії педагогічних новаторських пошуків

Abstract

Продуктивним напрямом педагогічних новаторських пошуків є прагнення віднайти такі типи уроку, які сприяли б стійкому інтересові до навчання. Вирішити цю проблему педагоги прагнули запровадженням нестандартних уроків. Поняття нестандартний урок вводять в методику вчителі-новатори наприкінці 80 років ХХ століття. Це імпровізаційне навчальне заняття, яке має нетрадиційну (невстановлену структуру ) і специфічну цільову установку. Нестандартні уроки, на думку дослідників, сприяють оптимізації навчального процесу, дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, створюють умови для розвитку творчих здібностей школяра, розширюють функції учителя, дають змогу враховувати специфіку матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини, сприяє формуванню пізнавальних інтересів. Л. В. Шило вважає, що нестандартні уроки повинні носити системний характер і охоплювати усі етапи навчання. У сучасній педагогічній літературі можемо віднайти більше ста термінів на позначення видів нестандартних уроків. У фахових журналах 80-90 років пропагують проведення уроків-диспутів, лекцій, семінарів, конференцій, заліків. Назви таких уроків виражають прагнення внести більшу частку науковості і певною мірою наближають шкільний урок до форм організації навчання у вищій школі. Нині такі уроки стали вже традиційними і широко застосовуються в шкільній практиці. Прагнення до новизни в побудові уроку і його змісті засвідчує поява чималої кількості найменувань, за якими не завжди прозоро і чітко простежується сутність нетрадиційного уроку, наприклад, урок- ода, урок-бенефіс, урок-парадокс.