Панімперський проєкт з управлінської модернізації Російської імперії: етапи реалізації (ракурс глобалістики)

Abstract

У предметному полі глобалістики актуалізовано вивчення управлінського оновлення Російської імперії впродовж «довгого ХІХ ст.» як панімперського проєкту, вагомим складником якого було запровадження в ній місцевого самоврядування. Наголошено, що проєкт не мав аналогів у світовій практиці, оскільки його метою було встановлення керованості значною частиною Євразії, об’єднаної в кордонах цієї держави. З огляду на те, що понад 9/10 населення країни мешкало на селі та характеризувалося надзвичайною етно- й соціокультурною строкатістю, увагу зосереджено на сільському сегменті модернізаційно-управлінських заходів. Уперше в науковій літературі етапізовано діяльність імперської влади з уніфікації управління селом: 1765– 1827 рр.; 1828–1850-і рр.; 1860-і–1870-і рр.; 1880-і–1917 рр. Критерієм їх викремлення стали зміни реформаторської парадигми. На перших двох етапах орієнтирами були європейські принципи розбудови модерного місцевого самоврядування. Натомість на двох останніх етапах реформаторство відбувалося поширенням на села всіх регіонів самоврядних практик традиційних громад північно-західних великоруських губерній – руського миру, разом з активізацією переселення селян із внутрішніх губерній у азійські регіони. Вналідок такого управлінського псевдооновлення країни було створено своєрідні селянські «скріпи» імперського простору. Це суперечило базовим ідеям модерного місцевого самоврядування як територіального й безстанового, сприяло консервації на чималій частині Євразії традиційності. На останньому етапі імперська влада вдалася до грубого втручання у самоврядну діяльність сільських громад, перерозподіляючи їх ресурси. У перші роки ХХ ст. це зумовило масштабний опір села й початок селянської революції. За її умов сільське самоврядування сприяло територіальній організації виступів найбільшої соціальної верстви. У часи Першої світової війни антиімперські настрої на селі посилилися, що вилилося в потужні повстання, сприяло розгортанню громадянського протистояння та каталізувало фатальний фінал Російської імперії, вагомою мірою спричинений суперечливими кроками влади в контексті релізації панімперського проєкту з управлінської модернізації села. In the subject field of global studies, the study of the administrative renewal of the Russian Empire during the “long” XIX century has been updated. as a pan-imperial project, an important component of which was the introduction of local self-government. It was emphasized that the project had no analogues in world practice, and its goal was to establish control over a large part of Eurasia united within the borders of this state. Given the fact that more than 9/10 of the country’s population lived in the countryside and was characterized by extraordinary ethno- and socio-cultural diversity, research attention was focused on the rural segment of modernization and management measures. For the first time in the scientific literature, the activities of the imperial authorities on the unification of rural management were staged: 1765–1822; 1823–1850s; 1860s–1870s; 1880s–1917. The criterion for distinguishing the stages was changes in the reform paradigm. In the first two stages, European principles of building modern local self-government were the guiding principles. On the other hand, in the last two stages, the reformation took place by the spread to the villages of all regions of the self-governing practices of the traditional communities of the northwestern Great Russian provinces - the Russian peace, along with the activation of the resettlement of peasants from the internal provinces to the outlying Asian regions. As a result of this administrative pseudo-renewal of the country, a kind of peasant “scrapbook” of the imperial space was created. This contradicted the basic ideas of modern local selfgovernment as territorial and stateless, and contributed to the preservation of traditionalism in a large part of Eurasia. At the last stage, the imperial authorities resorted to gross interference in the self-governing activities of rural communities, redistributing their resources. In the first years of the XX century. this led to large-scale village resistance and the beginning of the Peasant Revolution. Under its conditions, village self-government contributed to the territorial organization of the performances of the largest social stratum. During the First World War, anti-imperial sentiments in the countryside intensified, which resulted in powerful uprisings and contributed to the development of civil resistance. This catalyzed the fatal end of the Russian Empire, which was largely caused by the contradictory steps of the authorities in the context of the implementation of the pan-imperial project of administrative modernization of the countryside.