Міжнародний вимір авторитаризму: модель та форми співпраці недемократичних держав

Abstract

The relevance of the study is conditioned by the growing importance of international factors for maintaining the stability of authoritarian regimes, expanding the area of authoritarianism in the world. The aim of the research is to study the role of international interactions in the processes of the expansion of authoritarianism in the global dimension. The following tasks are determined: 1) to construct a model of international cooperation of authoritarian states; 2) to find out the main mechanisms and tools for exporting authoritarianism, which are used today by the subjects of international politics. The investigation was conducted on the basis of the methodology of neo-institutionalism and political comparativism. Institutional analysis makes it possible to clarify how authoritarian states, which are authoritarian gravity centres, export undemocratic values, norms, principles, technologies, etc. through various types of institutions. With the help of a comparative analysis, the mechanisms and tools of the export of authoritarianism, which are applied by China, Russia and other states, are analysed. The model of international cooperation of authoritarian states is designed as the interaction of subjects of three levels: states-centres of global authoritarian gravity; statescentres of regional authoritarian gravity; peripheral states that are under the influence of states of global and/or regional types of authoritarian gravity. The export of authoritarianism is considered as a combination of two types of processes: active, open (the so-called “autocracy promotion”); latent, mediated (the so-called “autocratic diffusion”). The system of forms of cooperation between authoritarian states is formed by: blocking the resolutions of the UN Security Council or voting against the decisions of the UN General Assembly; purchase and sale of technologies for tracking and controlling citizens; military training, provision/sale of weapons, deployment of troops to help suppress protests; latent interference in election campaigns; recognition of election results that were falsified or pseudo-referendums; financial support for certain political parties; economic support for regimes to strengthen their stability under the conditions of sanctions imposed by democratic actors, etc. Актуальність дослідження зумовлена зростанням значення міжнародних чинників для збереження стійкості авторитарних режимів, розширення ареалу авторитаризму у світі. Метою дослідження є вивчення ролі міжнародних взаємодій у процесах наростання авторитаризму в глобальному вимірі. Завданнями визначено: 1) сконструювати модель міжнародної співпраці авторитарних держав; 2) з’ясувати основні механізми, інструменти експорту авторитаризму, які використовують сьогодні суб’єкти міжнародної політики. Дослідження проведено на основі методології неоінституціоналізму та політичної компаративістики. Інституційний аналіз уможливив з’ясування, як авторитарні держави, які є центрами авторитарного тяжіння, через різного типу інститути експортують недемократичні цінності, норми, принципи, технології тощо. За допомогою порівняльного аналізу проаналізовані механізми та інструменти експорту авторитаризму, які застосовують Китай, Росія та інші держави. Модель міжнародної кооперації авторитарних держав сконструйована як взаємодія суб’єктів трьох рівнів: держави-центри глобального авторитарного тяжіння; держави-центри регіонального авторитарного тяжіння; периферійні держави, які перебувають під впливом держав глобального або/і регіонального типів авторитарного тяжіння. Експорт авторитаризму розглянутий як поєднання двох видів процесів: активних, відкритих (т. зв. «сприяння автократії»); латентних, опосередкованих (т. зв. «автократична дифузія»). Систему форм співпраці авторитарних держав утворюють: блокування резолюцій Ради безпеки ООН або голосування проти рішень Генеральної Асамблеї ООН; розробка, купівля-продаж технологій стеження та контролю за громадянами; підготовка військових, надання/продаж зброї, введення військ для допомоги у придушенні протестів; латентне втручання у виборчі кампанії; визнання результатів виборів, які пройшли з фальсифікаціями, а також псевдореферендумів; фінансова підтримка певних політичних партій; економічна підтримка режимів для зміцнення їх стійкості в умовах накладених демократичними áкторами санкцій та ін.