Технології утримання влади: аналіз стратегій неоавторитарних лідерів

Abstract

The attempts of the heads of state to hold on to leadership positions beyond the time limits that determine the stay of the same person in power are identified as one of the main characteristics of the neo-authoritarian regime. The main strategies used by authoritarian presidents for further tenure as heads of state are analysed. It is noted that the strategies that do not directly confront the democratic standards, but within the legal field help to circumvent constitutional restrictions, are currently dominant. The first strategy for overcoming the limitations of the president’s stay in office beyond the specified time is to make appropriate changes to the constitutions (PRC, Rwanda, etc.). The second strategy suggests a complete change of the constitution (Sudan, etc.). The third strategy is to challenge in court the legality of limits on the number of terms that a politician can serve as president (Nicaragua, Bolivia, etc.). The fourth strategy involves the presidents’ search for a successor under their control, which allows them to informally manage the state outside the presidential office (Russia, etc.). The mentioned strategies are pointed out to be aimed at hiding the authoritarian intentions behind the changes that take place allegedly within the limits of the legal field. There are rare examples (Burkina Faso, Paraguay, etc.) of clearly undemocratic strategies aimed at postponing the rotation of power: groundless change of the date of elections, cancellation of elections, etc. It is highlighted that the peculiarity of neo-authoritarian heads of state is their attempt to create a legal basis for the prolongation of their stay in the highest state position in order to prevent protests in the country or condemnation from outside (sanctions, etc.). Most of the strategies that presidents of authoritarian states use to ensure their tenure as heads of state are proven to be particularly dangerous because they are perceived by the public as procedurally democratic. It is stressed that modern authoritarian state leaders improve the art of appearing democratic while pursuing authoritarian goals. Authoritarian state leaders try to extend their stay in power mainly in a legal way. Their success is emphasized to depend primarily on whether citizens perceive the threat of growing authoritarianism seriously enough to prevent it, whether civil society, independent journalism, and the opposition are in effect. Як одну з основних характеристик неоавторитарного режиму визначено намагання глав держав утриматися на керівній посаді понад часові ліміти, якими обмежено перебування однієї й тієї ж особи на посту глави держави. Проаналізовано основні стратегії, які використовуються авторитарними президентами для подальшого перебування при владі. Відзначено, що нині домінують стратегії, які явно не суперечать демократичним стандартам, а в межах правового поля обходять конституційні обмеження. Першою стратегією подолання обмежень перебування президентом на посаді понад часові ліміти визначено внесення відповідних змін до конституцій (КНР, Руанда та ін.). Другою стратегією названо повну зміну конституції (Судан та ін.). Третя стратегія полягає в оскарженні в судовому порядку законності обмежень щодо кількості каденцій перебування на посту президента тому чи іншому політику (Нікарагуа, Болівія та ін.). Четверта стратегія передбачає пошук президентами підконтрольного наступника, що дозволяє неформально керувати державою поза президентською посадою (Росія та ін.). Наголошено, що згадані стратегії спрямовані приховати авторитарні наміри за тими змінами, які відбуваються ніби-то в межах демократичного правового поля. Підкреслено, що нечастими є приклади (Буркіна-Фасо, Парагвай та ін.) виражено недемократичних стратегій, спрямованих на відкладання ротації глави держави: безпідставне перенесення дати проведення виборів, скасування виборів тощо. Відзначено, що особливістю неоавторитарних глав держав є намагання підвести правову основу під намагання пролонгувати своє перебування на вищій державній посаді задля недопущення протестів в країні або ж осуду ззовні (санкції і т. д.). Доведено, що більшість стратегій, які президенти авторитарних держав використовують, щоб уможливити своє перебування на посту глави держави, небезпечні тим, що сприймаються громадськістю як процедурно демокртичні. Наголошено, що сучасні авторитарні лідери держав вдосконалюють мистецтво виглядати як демократи, переслідуючи при цьому авторитарні цілі. Державні лідери авторитарного типу намагаються переважно у легальний спосіб забезпечити своє подальше перебування при владі. Підкреслено, що досягнення ними успіху, залежить передусім від того, чи сприймають громадяни загрозу наростання авторитаризму достатньо серйозно, щоб запобігти цьому, чи функціонує громадянське суспільство, незалежна журналістика, опозиція.