Дерев’яна об’ємна ікона як стародавній зразок синтезу багатьох видів мистецтва

Abstract

Традиція виготовлення різьблених ікон з’явилася на Русі в XI столітті разом з візантійським православ’ям. На новому місці традиція не тільки прижилася, але і отримала розвиток. Майстри використо- вували звичні і податливі для різця породи — липу і сосну, іноді березу, вільху, осику. Для особливо відповідальних і парадних випадків застосовували рідкісні породи дерева: кипарис, ялівець, тис та інші. Рельєфні ікони розписували фарбами і покривали сусальним і твореним золотом, сріблом, тонували природними пігментами, обпалювали, прикрашали тисненням, коштовним камінням, річковим перла- ми, бурштином, металевими вставками з карбуванням, коштовними і пишними тканинами. Для захисту від вологи, цвілі і паразитів наносили спеціальним чином очищені масла, бджолиний віск, складні лаки, натуральні оліфи.