Іноземні військові інтервенції як феномен міжнародної політики

Abstract

In international relations, intervention is common and widespread. The tendency of states to interfere in each other’s affairs is perceived as a permanent feature of the international system, even as a phenomenon identical to international politics as a whole, from its inception to the present. At the same time, the problem of interference (or intervention) in the internal affairs of the state continues to be insufficiently developed both in international law and in the theory of international relations. This is noticeable even in the use of appropriate terms. The purpose of the paper is to characterize foreign military interventions as a phenomenon of international politics, in particular, to consider the problem of understanding the essence of intervention by scientists and their use of the concept, determining the motives of intervening states and types of intervention. The analysis of foreign military interventions as a phenomenon of international politics was carried out under the concept of “DIMEFIL”, using historical, comparative, systemic, normative approaches, as well as levels of analysis approach. Intervention is proposed to be understood as the use of force, i.e., interference using the means and methods of hostilities. “Intervention” can only be called an operation carried out in countries where there are already serious domestic political contradictions, which are either already in the phase of armed struggle or have a tendency to do so. In this sense, it should be distinguished from “intervention” carried out by “non-military” means, as well as from other forms of interstate armed confrontation, in particular “invasion”. The use of military intervention as a tool to achieve the foreign policy goals of the state depends on two fundamental conditions – motivation and opportunity. The possibility of intervention depends on the characteristics of the target country and the intervening state, as well as the characteristics of the external (international) environment that cause, facilitate or complicate the intervention. The motives of the intervention are usually divided into instrumental and affective or are a combination of these two groups. According to the motivation of the interventionist, several scenarios (types) of intervention can be distinguished: opportunistic, defensive, protective, irredentist. У міжнародних відносинах інтервенція є звичним і широко розповсюдженим явищем. Схильність держав до втручання у справи одна одної сприймається як постійна риса міжнародної системи, навіть як явище, тотожне міжнародній політиці в цілому, від її початку до сьогодення. Водночас проблема втручання (або інтервенції) у внутрішні справи держави продовжує залишатися не досить розробленою як в міжнародному праві, так і в теорії міжнародних відносин. Це помітно навіть у вживанні відповідних термінів. Мета статті – охарактеризувати іноземні військові інтервенції як феномен міжнародної політики, зокрема розглянути проблему розуміння сутності інтервенції науковцями та вживання ними відповідного поняття, визначення мотивів держав-інтервентів та різновидів інтервенції. Аналіз іноземних військових інтервенцій як явищ міжнародної політики здійснено відповідно до концепції «DIMEFIL» із використанням історичного, порівняльного, системного, нормативного підходів, а також підходу «рівнів аналізу». Інтервенцію пропонується розуміти як застосування сили, тобто втручання з використанням засобів і методів ведення військових дій. «Інтервенцією» можна називати лише операцію, що проводиться в країнах, де вже існують серйозні внутрішньополітичні протиріччя, які або вже перейшли у фазу збройної боротьби, або мають тенденцію до цього. В цьому сенсі її слід відрізняти від «втручання», що здійснюється за допомогою «невійськових» засобів, а також від інших форм міждержавного збройного протистояння, зокрема «вторгнення». Застосування військової інтервенції як інструменту досягнення зовнішньополітичних цілей держави залежить від двох фундаментальних умов – мотивації та можливості. Можливість інтервенції зумовлена характеристиками цільової країни та держави-інтервента, а також характеристиками зовнішнього (міжнародного) середовища, що викликають інтервенцію, сприяють їй або ускладнюють її. Мотиви інтервенції зазвичай поділяються на інструментальні та афективні або є комбінацією цих двох груп. Відповідно до мотивації інтервента можна виокремити декілька сценаріїв (різновидів) інтервенції: опортуністична, оборонна, охоронна, іредентистська.