Вплив «особистісного чинника» на прийняття зовнішньополітичних рішень в адміністрації президента Б. Обами

Abstract

The article studies “personal factor” influence in the process of foreign policy decision-making in the President B. Obama two administrations, considering first and foremost President’s determination to withdraw American troops from Iraq and to redirect resources to make counterinsurgency in Afghanistan successful. Meanwhile President Obama’s moderate respond to deteriorating situation in Libya and Syria witnessed his thorough calculation of international relations and national interests at the time as well as “personal factor” influence. The “personal factor” in foreign policy research is based on the Five Factor Model of personality designed by American psychologists R. McCrae and P. Costa-jr. in addition with interdisciplinary studies dedicated to the political personality of B. Obama, conducted by such psychologists and politologists, as A. Immelman, A. Obritsch, S. Moore, S. Renshon, J. Gartner. The psychobiographical portrait of B. Obama is available to compose through wide length of memoir and biographical literature (the memoirs of the President Obama himself and people from his inner circle, studies by A. Falk, S. Abramsky, J. Heilemann, M. Halperin and others). B. Obama’s personal profile does not provide any major dimension of his personality, as it was evident with his predecessors in the White House. B. Obama’s personality traits in their complexity claim moderate level of “agreeableness”, “conscientiousness” and “extraversion”, which means a flat profile. In the foreign policy decision-making context it reveals empathy and cooperation, prudence and industriousness, ambitiousness and goal pursuit. Determination bred by “extraversion” is balanced by “agreeableness” and together with thoroughness and dutifulness (“conscientiousness”) resembles very rational but mostly actionless personality. That was the reason of multiple attitudes towards B. Obama as president. He was criticized for strict rhetoric on international stage and not following it in practice (for instance, drawing red lines for President Assad in Syria and doing nothing to stop his aggressive policies). And as well, he was seen by many as hope and change for America (and contrast to his predecessor President Bush), someone staid, smart and spirit for national unity. Стаття досліджує вплив «особистісного чинника» на прийняття зовнішньополітичних рішень в адміністрації президента Б. Обами, зокрема, йдеться про налаштованість президента вивести американські війська з Іраку і натомість залучити більше ресурсів до врегулювання ситуації в Афганістані. Рішучість Б. Обами чергувалася з поміркованістю, про що свідчила його вичікувальна позиція щодо загострення внутрішньополітичної ситуації в Лівії та Сирії. Поясненням цьому є не лише врахування специфіки тогочасних міжнародних відносин і конфігурації інтересів залучених сторін, а й «особистісний чинник». Дослідження «особистісного чинника» у зовнішній політиці здійснюється на основі п’ятифакторної моделі особистості, розробленої американськими психологами Р. МакКреєм та П. Костою-молодшим, у поєднанні з міждисциплінарними дослідженнями, присвяченими політичній особистості Б. Обами, виконаними такими психологами і політологами, як О. Іммелман, А. Обріч, С. Мур, С. Реншон, Дж. Гартнер. Психобіографічний портрет Б. Обами допомагає скласти широка мемуарна та біографічна література (мемуари самого президента, спогади людей з його найближчого оточення, дослідження А. Фолка, С. Абрамського, Дж. Хайлемана, М. Халперіна та інших). Особистісний профіль Б. Обами не виявляє провідного виміру особистості, як це було в його попередників на посаді. Особистісні риси Б. Обами у сукупності свідчать про помірно високий рівень «поступливості» (agreeableness), «сумлінності» (conscientiousness), а також «екстраверсії» (extraversion). У контексті ухвалення зовнішньополітичних рішень це означає емпатію і прагнення до співпраці, розсудливість і працездатність, амбітність і намагання досягти результату. Рішучість, яку породжує «екстраверсія», збалансовується «поступливістю», що разом із виваженістю і почуттям обов’язку («сумлінність») залишає враження про надто раціональну, але бездіяльну особистість. Звідси й неоднозначне ставлення до Б. Обами як до президента – від жорсткої критики за те, що його гучні заяви на міжнародній арені розходилися з діями адміністрації (наприклад, окреслення «червоних ліній» для режиму Б. Асада у Сирії і продовження вичікувальної політики), до його звеличення як носія надії і змін (на контрасті з політикою Дж. У. Буша), чия розважливість і моральна візія надихають американський народ до єднання.