Зріле функціонування системи освіти індустріальної доби у просторі новітнього часу

Abstract

У статті аналізуються умови, що забезпечили зріле функціонування системи індустріальної освіти з 1895 р. по 70-ті роки ХХ ст. При цьому світова спільнота скотилася до низки кривавих конфліктів, зокрема й двох світових війн, розпочатих у 1914 і 1939 рр. Освіта у такому середовищі не могла не бути, з одного боку, мілітаризованою, а з іншого – спрямувати науковий потенціал у сферу розбудови збройного потенціалу країни. Філософія у цей період вступила в активну фазу постмодернізму, що приніс із собою нові реалії: плюралізм, невизначеність, фрагментарність, багатоваріантність тлумачення, третє «Я», поверховість як принцип, відмова від мимесиса, образотворчість, іронія, пародійність, мистецтво як гра, епатажність, плагіат та імпліцитне і експліцитне цитування, змішання високої і низької культур; тому не дивно, що з’явилася філософія освіти. Класична наука «попливла» і перетворилася на безструктурне явище, формується нова некласична картина світу – релятивістська, квантово-механічна, імовірнісна. Головний гносеологічний урок, який випливав із найглибших наукових перетворень того часу, полягав в усвідомленні фундаментального факту відносності будь-якої наукової істини. Дух релятивізму і плюралізму стає панівним умонастроєм епохи; світогляд цієї доби автор визначає як науковий, що за своїми ціннісними орієнтаціями є мілітаристським; це вплинуло на зміст, форму і засоби формування людини й освіти. Ідеологія вийшла на перше місце і стала основним принципом прийняття управлінських рішень. Вона визріла на основі надмірної довіри до сили технічного і наукового знання. Чинниками, що її породили, є філософія науки і філософія техніки. У сфері практики її запровадив менеджмент, що зробив її провідним принципом управління суспільством та її окремими галузями. Але на цьому етапі відбулася дивна метаморфоза з державними ідеологіями, що знаходилися у стані непримиренних соціальних антагонізмів: вони злилися в одну «суперідеологію», що зняла зайву гостроту протиріччя між світоглядами матеріалізму й ідеалізму, марксизму і лібералізму, буржуазії та робітничого класу шляхом породження тотального технократизму, який охопив усі боки життєустрою планетарної спільноти. Згодом, коли межа ідеології конструктивізму була пройдена, він, технократизм, сам її й знищив.