The rhetorical subsystem of Hans Kellner’s philosophy of history

Abstract

The postmodernist approach focuses on maintaining referentiality, which is threatened with almost complete extinction under the influence of growing interest in rhetoric. Hans Kellner proceeds from White’s distinction between history and chronicle: in contrast to chronicle, history must always be narrative, that is, have a known “beginning-middle-end” structure. In the narrative is the necessary selection and organization of facts, and the description of facts is figuratively coded so that their interpretation becomes a “harvest” of their meanings. H. Kellner believes that modern philosophy of history should carry out a general re-certification of rhetorical philosophy of history, that the structuring of rhetorical codes is a fundamental characteristic of the discursive work of the historian. He balances on the distinction between history and literature, fact and fiction, and emphasizes that postmodernist philosophy of history, studying issues of historical representation, is united by an interest in the text of history, and the text can only be obtained by “distorting” history. The text should be seen as a means of historical analysis required by historical discourse, and at the same time as an adaptation by which discourse declares itself to be represented by reality. In general, according to H. Kellner, the most important fact of modern historical knowledge is that there are a huge number of different discourses and this avalanche is mainly aimed at studying the past. Modern historical discourse, according to H. Kellner, should not only change our view of the subject, but also add new information and formulate new questions. This ultimately leads to a better understanding and representation of the past. Modern historical discourse does not have a memorializing function, so the risk of historical representation cannot be eliminated, as there are no special forms of representation corresponding to complex historical events such as the Holocaust. Therefore, depending on the type of events, H. Kellner believes, it is necessary to choose the most adequate forms of representation and work in all the diversity and variability of modern historical discourse, in which the dominant, according to H. Kellner, is literary, rhetorical discourse. H. Kellner’s philosophy of history is a rhetorical subsystem of the epistemological postmodernist subsystem of the philosophy of history. Its concept is a rhetorical approach to philosophical and historical research, the structure – literary cognitive structures, the substrate – the category of “reader’s letter” and the author’s intention. Постмодерністський підхід сконцентровується на тому, щоб зберегти референціальність, якій під впливом наростаючого інтересу до риторики загрожує майже повне зникнення. Ханс Келлнер виходить зі встановленої Уайтом дистинкції історії та хроніки: на відміну від хроніки історія завжди має бути оформлена наративно, тобто мати відому структуру «початок – середина – кінець». У наративі відбувається необхідна селекція й організація фактів, а опис фактів фігуративно закодований так, що їх інтерпретація стає «жнивами» їх значень. Х. Келлнер вважає, що сучасна філософія історії повинна здійснити загальну ре-атестацію риторичної філософії історії, а також що структуризація риторичних кодів є фундаментальною характеристикою дискурсивної роботи історика. Він балансує на межі дистинкції історії й літератури, факту і вигадки та підкреслює, що постмодерністська філософія історії під час вивчення питання історичної репрезентації об’єднана інтересом до тексту історії, а текст може бути отриманий тільки завдяки «викривленню» історії. Текст повинен розглядатися як засіб історичного аналізу, що вимагається історичним дискурсом, і водночас як пристосування, яким дискурс проголошує себе репрезентованим реальності. Загалом, як вважає Х. Келлнер, найбільш важливий факт сучасного історичного знання полягає в тому, що в ньому існує величезна кількість різних дискурсів, і ця лавина переважно спрямована на дослідження минулого. Сучасний історичний дискурс, на переконання Х. Келлнера, повинен не просто змінювати наш погляд на предмет, а й додавати нову інформацію та формулювати нові питання. Саме це зрештою веде до кращого розуміння й репрезентації минулого. Сучасний історичний дискурс не виконує меморалізуючі функції, тому позбавитися від ризику історичної репрезентації не можна, оскільки немає спеціальних форм репрезентації, що відповідають складним історичним подіям, подібним до Голокосту. Тому необхідно, як вважає Х. Келлнер, залежно від типу подій вибирати найбільш адекватні форми репрезентації та працювати в усьому різноманітті й мінливості сучасного історичного дискурсу, у якому домінуючим, на думку вченого, є все-таки літературний, риторичний дискурс. Філософія історії Х. Келлнера є риторичною субсистемою епістемологічної постмодерністської підсистеми філософії історії. Її концептом є риторичний підхід до філософсько-історичних досліджень, структурою – літературознавчі когнітивні структури, а субстратом – категорії «письмо читача» та «авторська інтенція».