Georg Hegel’s “Philosophy of science” as a methodology for researching socio-historical processes

Abstract

This article analyses the philosophical concept of G. Hegel as a system of evidentiary knowledge based on a reasonable comprehension of reality, and as a system of categories with methodological possibilities in explaining and predicting socio-historical processes. The relevance of the topic is determined by the need to find a solution to the problem of patterns in socio-historical processes. The purpose of article is to explore the methodological possibilities of Hegel’s philosophy in explaining and predicting socio-historical processes – in the context of rational epistemology. Study methods: the method of ascent from abstract to concrete, the method of the unity of historical and logical, and so the general scientific methods – analysis and synthesis, induction and deduction, comparative analysis, abstracting. Results. The deep internal logic of interconversions of the philosophical categories of Hegel’s system has been presented. The movement of abstraction follows the context of Hegel’s methodology from the initial rationalization of the diversity of historical events to the comprehension of their integrity in historical and philosophical laws. The objective and subjective factors that determine the difficulties of this process have been distinguished and analyzed. The specifics of Hegel’s understanding of freedom and historical necessity and their influence on the formation of general laws of history have been considered. The place and role of irrational and subjective factors in the «canvases» of the knowledge of the laws of social development have been determined. The example of the position on the dialectic of quantitative and qualitative changes illustrates the methodological possibilities of Hegel’s philosophy in the field of history. У статті аналізується філософська концепція Г. Гегеля як система доказових знань, які базуються на раціональному осмисленні дійсності, та як система принципів і категорій із методологічними можливостями в області філософії науки, зокрема історії. Актуальність теми визначається необхідністю пошуку рішення тисячолітньої проблеми закономірностей у соціально-історичних процесах та надання історії статусу науки. Метою статті є внесення посильного вкладу у визначення методологічних можливостей філософської концепції Г. Гегеля в поясненні, передбаченні та прогнозуванні соціально-історичних процесів – у контексті раціональної епістемології. Методи та результати дослідження. Методологією є принципи, категорії та методи раціональної філософії – сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного, а також загальнонаукові методи – аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняльний аналіз, узагальнення, абстрагування. Представлено глибинну внутрішню логіку взаємопереходів філософських категорій концепції Г. Гегеля, яка визначає рух абстракції від початкової раціоналізації розмаїття конкретних історичних подій до розуміння їхньої глибинної цілісності та каузальності. Обґрунтована можливість формування загальних законів історії, проте: 1) лише в історико-філософському дискурсі; 2) лише у прийнятних рамках багатозначності (із визнанням принципової неможливості повної раціоналізації історичних подій). Проаналізовано причини, що знижують практичну ефективність імплементації методологічних вимог. Робиться висновок про необхідність переорієнтації державної політики на повагу до філософської методології. Розглянуто специфіку розуміння Г. Гегелем свободи й історичної необхідності та їхній вплив на формування загальних законів історії. Визначено місце та роль ірраціональних суб’єктивних чинників постмодернізму в «канві» пізнання законів суспільного розвитку. Проілюстровано ефективність методологічних вимог філософії Г. Гегеля в галузі історії на прикладі діалектики кількісних та якісних змін.