Критика метафізики і постметафізичне мислення: термінологія й основні характеристики

Abstract

Historical self-distancing from the classical heritage can be considered as a typological feature of modern philosophy, which allows to characterize it as postmetaphysical. For many researchers, “postmetaphysical thinking” is a convenient conceptual construct that summarizes and expresses the main motives of modern philosophizing. In the most general sense, by postmetaphysical thinking we mean those forms of thinking, the content of which can be reduced to the position of “completion of the first philosophy”. Significant terminological difficulties are associated with distinguishing or identifying “postmetaphysical” with concepts such as “antimetaphysical” and “non-metaphysical”. Therefore, it is necessary to analyze the concept of “postmetaphysical thinking” in comparison with the concepts of “non-metaphysical” and “antimetaphysical”, which is the purpose of the article. The study is based on the conceptual and methodological foundations of the continental version of postmetaphysical thinking, presented in the works of J. Deleuze, J. Derrida, A. Badiou, G. Vattimo, J. Habermas, J. L. Marion and others. The idea of eliminating metaphysics is associated with the realization of modernity as the final stage in the development of the history of thought, the previous stage of which was also philosophia prima. The terms “postmetaphysical philosophy” and “postmetaphysical thinking”, first introduced by J. Habermas, are now firmly entrenched in the discourse of the social sciences and humanities. The author considers the main criticisms of metaphysics and concludes that the main disadvantage of metaphysics is its comprehensiveness and universality. The postmetaphysical situation destroys the claims of metaphysics to comprehensiveness, and at the same time leads to the flourishing of the most exotic, most reactionary forms of antiphilosophy. The distinction between antimetaphysical and postmetaphysical strategies of philosophizing is as follows: the latter is not a rejection of metaphysics, but a restriction of its privileged access to absolute knowledge. Postmetaphysical thinking is a way of renewing philosophy, which on the one hand denies any worldview or philosophical system the ability to know the limits of existence, and on the other – refocuses philosophy on understanding the existing, everyday, not related to supernatural human existence. Thus, postmetaphysical thinking creates the conditions for changing the role of philosophy: from the owner of the true knowledge of life in general to the mediator in interdisciplinary and intercultural communication. Історичне самодистанціювання від класичної спадщини може розглядатися як типологічна риса сучасної філософії, що дозволяє характеризувати її як постметафізичну. Для багатьох дослідників «постметафізичне мислення» є зручним концептуальним конструктом, що підсумовує і висловлює основні мотиви сучасного філософування. У найзагальнішому сенсі під постметафізичним мисленням ми розуміємо ті форми мислення, зміст яких може бути зведений до положення про «завершення першої філософії». Значні термінологічні труднощі пов’язані з розрізненням або ототожненням «постметафізичного», з такими поняттями, як «антиметафізичне» та «неметафізичне». Отже, необхідно проаналізувати поняття «постметафізичне мислення» у порівнянні з поняттями «неметафізичне» і «антиметафізичне», що і постає метою статті. Дослідження виконане з опорою на концептуальні та методологічні засновки континентальної версії постметафізичного мислення, представлені в роботах Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, А. Бадью, Дж. Ваттімо, Ю. Габермаса, Ж.-Л. Маріона та інші. Ідея усунення метафізики пов’язана з усвідомленням сучасності як завершального етапу розвитку історії мислення, попереднім етапом якого була також і philosophia prima. Терміни «постметафізична філософія» і «постметафізичне мислення» вперше введені Ю. Габермасом. Натепер вони вже міцно закріпилися в дискурсі соціально-гуманітарних наук. Автор розглядає основні закиди в сторону метафізики та доходить висновку, що основним недоліком метафізики є її всеохопливість та універсальність. Постметафізична ситуація руйнує претензії метафізики на всеосяжність і одночасно призводить до розквіту найекзотичніших, найбільш реакційних форм антифілософіі. Розмежування між антиметафізичною та постметафізичною стратегіями філософування є таким: остання є не відкиданням метафізики, а обмеженням її привілейованого доступу до абсолютного знання. Постметафізичне мислення виявляється способом оновлення філософії, який, з одного боку, відмовляє будь-якому світогляду або філософській системі у можливості пізнання граничних підстав буття, а з іншого – перенацілює філософію на осмислення наявного, повсякденного, не пов’язаного з надприродним існування людини. Таким чином, постметафізичне мислення створює умови для зміни ролі філософії: від власниці істинного знання про буття загалом до посередника у міждисциплінарній і міжкультурній комунікації.