Problems of cognition of time as an element of the external world

Abstract

This scientific article examines the topical issue of the essence of the time course in space and its perception by man. The paper emphasizes that material objects, socio-political relations, norms of law, ethical and aesthetic principles cannot be unchanged, they are necessarily subject to temporal influence. Time is the all-encompassing factor that makes it possible to make an essential connection between events and phenomena occurring in space, giving them a proper perception of their place in the system of interactions of various phenomena in space. It is emphasized that space and time in nature do not occur separately, they are indivisible. The content of various scientific concepts concerning the study of the course of time and its connection with the phenomena of the material world, including the temporal dimensions of the development of legally significant phenomena for society, is analyzed. Scientific approaches are divided, according to which space and time are divided into real, perceptual and conceptual. A study of the ontological vision of temporal processes, according to which matter as a philosophical category is perceived not through its individual specific properties, but through the general, comprehensive and abstract nature of its manifestations. The historical analysis of the genesis of human cognition of time, its awareness of the fact that time, like space, is an indispensable attribute of any manifestations of existence, is carried out in the work. The scientific vision of the time course is studied, which consists first of all with external changes of a material object or other phenomenon, which is connected with the determination of its space-time parameters. The main scientific models and ideas about time are considered: Newtonian substantial concept, according to which absolute space remains motionless and the same everywhere regardless of something external, and time also exists independently in the objective universe, is a certain substance; and Einstein’s relativistic conception, which proved that order in time is determined by specific material processes. Based on greater pragmatism and ease of use, the scientific concept of absolute time is widely used in systems of applied sciences, including jurisprudence. Absolute time is used quite successfully as the simplest model of real temporal application, but it should be understood as conditional. У статті досліджене актуальне питання про сутність часового перебігу у просторі та його сприйняття людиною. В роботі наголошується, що матеріальні об’єкти, суспільно-політичні взаємини, норми права, етико-естетичні принципи не можуть бути незмінними, вони обов’язково зазнають темпорального впливу. Час є тим всеохоплюючим чинником, який дозво ляє здійснити сутнісний зв’язок подій і явищ, що відбуваються у просторі, надавши їм належної перцепції щодо їхнього місця у системі взаємодій різних явищ у просторі. Підкреслюється, що простір і час в природі окремо не зустрічаються, вони неподільні. Проаналізовано зміст різних наукових концепцій стосовно вивчення самого перебігу часового плину та його зв’язку з явищами матеріального світу, у тому числі щодо темпоральних вимірів розвитку юридично значимих для суспільства явищ. Оцінено наукові підходи, за якими простір і час розділяються на реальний, перцептуальний та концептуальний. Проведене дослідження онтологічного бачення темпоральних процесів, за яким матерія як філософська категорія сприймається не через окремі конкретні її властивості, а через загальний, всебічний та абстрактний характер своїх проявів. У роботі здійснений історичний аналіз генезису пізнання часу людиною, її усвідомлення факту, що час, як і простір, є неодмінним атрибутом будь-яких проявів буття. Вивчено наукове бачення часового перебігу, яке полягає передусім у зовнішніх змінах матеріального об’єкта чи іншого явища, що пов’язані з визначенням його просторово-часових параметрів. Розглянуті основні наукові моделі та уявлення про час: Ньютонівська субстанційна концепція, за якою абсолютний простір залишається всюди нерухомим і однаковим незалежно від чогось зовнішнього, а час також існує самостійно в об’єктивному Всесвіті, це певна субстанція; та релятивістська концепція Ейнштейна, котрий довів, що порядок у часі зумовлюється конкретними матеріальними процесами. З огляду на більший прагматизм та зручності користування, наукова концепція абсолютного часу широко застосовується в системах прикладних наук, в тому числі юриспруденції. Абсолютний час доволі успішно використовується як найпростіша модель реального темпорального застосування, але при цьому слід розуміти її умовність.