До питання про генезис та типологію неявних знань

Abstract

У статті досліджується особливий фрагмент когнітивної сис теми людини – імпліцитні, або неявні знання. Сучасна філософія не приділяє достатньої уваги цьому важливому складнику людського пізнання, особливо питанню типології неявних знань. Мета дослідження. Тому метою став аналіз розвитку імпліцитного типу знань та формулювання на цій основі підходів до класифікації неявних знань. Методи та результати. Запроваджується принципово новий підхід до аналізу цього типу людських знань, а також до вирішення актуальної для сучасної теорії пізнання проблеми розробки цілісної типології неявних знань. Пропонується за основу такої типології узяти історико-генетичний підхід, який полягає у розгляді основних етапів формування неявних знань в історії розвитку homo sapiens, аналізі різних типів імпліцитних знань, що виникають на цих етапах, і здійсненні на цій основі перших кроків до створення системної типологізації неявних знань. У ході аналізу доведена особлива роль, яку відіграють первісні типи імпліцитних знань, що формувалися у прадавніх людей на біологічному рівні у процесі безпосередньої практичної діяльності людей. Аутопоетичні витоки первісних знань беруть свій початок від тваринних предків людини, але на новому рівні отримують нові якості. Важливим висновком, який отримано у статті, є припущення, точніше, твердження, що цей найдавніший шар імпліцитних знань зберігає своє значення і для сучасної людини. Ці знання не тільки приймають участь у багатьох пізнаваль них діях людини, вони є невіддільною складовою частиною фундаментального, базового шару висхідних передумовних знань, на яких базується майже уся пізнавальна діяльність людини, у тому числі й наукова. При цьому слід відмітити, що механізм аутопоетичного отриман ня неявних знань майже не змінився за останні тисячоріччя. Проаналізовано також особли вий різновид неявних знань – імпліцитні знання, які притаманні природній мові. Вони також формуються у прадавні часи, але не тільки існують, але й активно діють у межах сучасних природних мов людства. Імпліцитні компоненти мови відіграють важливу роль як у процесах безпосередньої комунікації, так і у теоретичному, науковому пізнанні. The article examines a special fragment of the human cognitive system – implicit knowledge. A fundamentally new approach to the analysis of this type of human knowledge is introduced, as well as to the solution of the problem of developing a holistic typology of implicit knowledge relevant to modern theory of cognition. It is proposed to take as a basis for such a typology the historical-genetic approach, which consist in considering the main stage of formation of implicit knowledge in the history of homo sapiens, analysis of different types of implicit knowledge that arise at these stages, and implementation of the first steps to create a systematic typology of implicit knowledge. In the course of the analysis the special role played by the primitive types of implicit knowledge formed at ancient people at the biological level in the course of direct practical activity of people is provided. Autopoetic origins of primitive knowledge originate from the animal ancestors of human, but at a new level acquire new qualities. An important conclusion obtained in the article is the assumption, more precisely, the statement that this oldest layer of implicit knowledge retains its significance for modern human. Not only does this knowledge take part in many human cognitive actions, it is an integral part of the fundamental, basic layer of ascending prerequisite knowledge on which almost all human cognitive activity, including scientific, is based. It should be noted that the mechanism of autopoetic acquisition of implicit knowledge has hardly changed over the past millennia. A special kind of implicit knowledge is also analyzed – implicit knowledge, which is inherent in natural language. They also formed in ancient times, but not only exist but also actively operate within the modern natural languages of mankind. Implicit components of language play an important role both in the processes of direct communication and in theoretical and scientific cognition.