Фактор стратегічної культури в ядерних переговорах Ірану зі США

Abstract

Актуальність дослідження зумовлена тим, що іранська ядерна програма залишається упродовж доволі тривалого часу однією з найгостріших проблем сучасної світової політики. Дипломатія є найбільш ефективним методом врегулювання цієї проблеми, але переговори з Іраном, як правило, проходили дуже непросто, оскільки США та їх союзники часто не враховували особливості іранської стратегічної культури, тобто ментальності іранських політичних лідерів та їхньої типової манери ведення політики щодо стратегічно важливих питань. Тому метою статті є уточнити визначення поняття «стратегічна культура» та дослідити її вплив на ядерну політику Ірану. Під час роботи над дослідженням були застосовані історичний метод, а також методи порівняльного та системного аналізу. Результатом дослідження стало виявлення того, що стратегічна культура Ірану поєднує в собі такі взаємно суперечливі риси, як прагматизм та радикалізм у проведенні зовнішньої та ядерної політики. Саме через вплив цих суперечливих рис іранської стратегічної культури останніми роками Іран пройшов драматичну еволюцію від агресивної відмови від будь-яких поступок щодо своєї ядерної програми у другій половині 2000-х та на початку 2010-х років до ефективного виконання передбачених ядерною угодою обмежень у 2016–2019 роках, після чого Іран знову почав проводити конфронтаційну і ризиковану політику. У результаті дослідження було зроблено висновок, що для того, щоб спонукати Іран до повернення до виконання ядерної угоди (або Спільного всеосяжного плану дій), Сполученим Штатам доведеться враховувати такі риси іранської стратегічної культури, як готовність до ризиків та побоювання втратити лице і зашкодити своєму престижу. Тому ще одним результатом дослідження став висновок, що Сполученим Штатам, беручи до уваги вищевказані риси іранської стратегічної культури, варто проводити переговори з Іраном у багатосторонньому форматі, уникати силових провокацій щодо цієї країни та не заперечувати проти бажання Тегерану зберегти деякі передові ядерні технології. The relevance of the study is caused by the fact that Iran’s nuclear program has long been one of the most acute problems of modern world politics. Diplomacy is the most effective way to resolve this issue, but negotiations with Iran have generally been very difficult, as the United States and its allies have often ignored Iran’s strategic culture, i.e. the mentality of Iranian political leaders and their typical policy on strategic issues. Therefore, the aim of the article is to clarify the definition of strategic culture and to explore its impact on Iran’s nuclear policy. During the research, the historical method was used, as well as the methods of comparative and situational analysis. The study found out that Iran’s strategic culture combines such conflicting trends as pragmatism and radicalism in foreign and nuclear policy. Because of these contradictory features of Iran’s strategic culture Iran has undergone a dramatic evolution in recent years, from aggressively renouncing any concessions regarding its nuclear program in the second half of the 2000s and early 2010s to effectively fulfilling its obligations in the nuclear field in 2016–2019, after which Iran again began to pursue a confrontational and risky policy. The study concluded that in order to encourage Iran to return to a nuclear agreement (or Joint Comprehensive Plan of Action), the United States will need to consider such features of Iran’s strategic culture as readiness to high risks and fear of losing face and damaging its prestige. Therefore, study also concluded that the United States, given the above-mentioned features of Iran’s strategic culture, should negotiate with Iran in a multilateral format, avoid violent provocations against that country, and not reject against Tehran’s desire to preserve some advanced nuclear technologies.