Вплив політики США на структурні параметри Близькосхідної регіональної системи

Abstract

Політика Сполучених Штатів протягом тривалого часу виступала одним із системоутворюючих елементів міжнародних відносин в Близькосхідній регіональній системі, а її еволюція прямо впливала на зміни її структурних параметрів. Трансформація близькосхідної політики США стала причиною зміни структурних параметрів Близькосхідної системи, трансформувавши як відносини США з основними елементами системи, так і відносини між самими елементами системи. Цілі та задачі статті полягають у визначенні впливу близькосхідної політики США, зокрема з проблеми арабо-ізраїльського врегулювання, на структурні параметри Близькосхідної регіональної системи. Для досягнення цієї мети міжнародні процеси в регіоні аналізуються через призму системного підходу. Доведено, що в рамках системи регіональної безпеки слід виокремити принаймні дві автономні безпекові підсистеми, а саме арабо-ізраїльське протистояння та палестинську проблему, а також аравійську підсистему, інституціоналізовану в рамках РСАДПЗ. В межах кожної підсистеми існують власні безпекові комплекси, які рідко перетиналися між собою. Визначено посередницьку роль США в нормалізації відносин Ізраїлю з арабськими державами. Доводиться гіпотеза, що головною причиною їх нормалізації стало зменшення в сучасній міжнародній системі значення арабо-ізраїльського конфлікту в переліку регіональних безпекових проблем та висунення на передній план іраносаудівського протистояння, руйнування наявної структури зв’язків між елементами системи безпеки, зав’язаної на США. Дисфункціональність внутрішніх елементів регіону використовується більш впливовими зовнішніми акторами. Старий порядок у регіоні зникає, а стадія переходу до нового продовжується та характеризується невизначеністю, посиленням ролі політичного ісламу й новою геополітичною роллю ісламського фундаменталізму, необмеженим транзитом ідей ісламізму, постійними внутрішніми, міждержавними та транснаціональними конфліктами, зростанням загроз із боку недержавних акторів. Зроблені висновки, що слід очікувати подальшого зростання нестабільності, реконфігурації відносин і ще більшої поляризації регіону, можливого перегляду кордонів та появи квазідержав, які спираються на етнічні та етноконфесійні сили й підтримуються впливовими центрами сили. US policy in the Middle East has long been one of the systemically-shaping elements of international relations in this regional system, and its evolution has had a direct impact on its structural parameters. Changes in US policy in the Middle East have altered the structural parameters of the Middle East system, transforming both the US relationship with the basic elements of the system and the relationship between its elements. The objectives and purposes of the article consists the influence of US Middle East policy, particularly on the problem of Middle East settlement, on the structural parameters of the Middle East regional system. In order to achieve the goal and to realize the objectives the international process is considered in the light of the system approach. It has been proven that the regional security system distinguishes at least two autonomous security subsystems – the Arab-Israeli confrontation and the Paleo-Arab problem – and the Arabian subsystem institutionalized within the framework Cooperation Council for the Arab States of the Gulf. Each subsystem has its own security complexes that rarely touch each other. The United States has defined a mediating role in normalizing Israel’s relations with the Arab states. It has been argued that the main reason for their normalization has been to reduce the importance of the Arab-Israeli conflict in the list of regional security problems and to bring the Iran-Saudi confrontation to the forefront, the destruction of the existing security system, tied to the United States. The dysfunctional nature of internal elements of the region is used by more powerful external actors. The old order is disappearing but the transition stage to a new one is still ongoing and is characterized by uncertainty, the strengthening of the role of political Islam along with the new geopolitical role of Islamic fundamentalism, unrestricted transit of Islamism ideas, recurrent internal and interstate conflicts, and the heightened threat of non-state actors. It was concluded that ever-growing instability, a potential redrawing of the existing national boundaries and the emergence of quasi-states, relying on ethnic and ethno-denominational powers and sustained by influential geopolitical centers of power, can all be expected.