Трансформація педагогічної парадигми Олександра Духновича у вимірах сучасної вітчизняної освіти

Abstract

The problem of a creative use of the ideas that contain O. V. Dukhnovych’s pedagogical heritage in order to direct our search for constructive approaches to realisation of the concept “New Ukrainian School” has been raised. Special attention is paid to the parameters of the construct “substantial reform” which constitute the historical and pedagogical source bases. On the material of O. Dukhnovych’s elaborations, we focus on the attitudes related to textbook creation, organisation of schooling and pedagogisation of family education; this is the subject of the performed fundamental research. Since today it is not yet possible to effectively solve the new tasks set within the concept “New Ukrainian School”, this context of scientific understanding of O. Dukhnovych’s pedagogical paradigm has been actualised: creative adoption of the outstanding pedagogue-classicist’s ideas will contribute to the positive dynamics of the educational reform aimed at improving educational realities. The before mentioned issues constituted the purpose of the article and outlined the substantive content of its scientific objectives. A set of scientific and pedagogical methods, mainly of a theoretical level, was used to solve the outlined tasks: analysis, systematisation, generalisation, specification, modelling. It is noted that the scientific understanding of the pedagogical heritage of O. Dukhnovych creates an opportunity to understand the regularities of the gradual development of a corresponding pedagogical phenomenon better, for example of the ones the totality of which are concentrated in the problematic field of domestic education now – enhancement of the personal and professional mission of the pedagogue as “an agent of changes”, which (according to O. Dukhnovych) is “the greatest artist” from the perspective of “Pedagogy as an art”; enrichment of the national content of education through the imperative of teaching students in their native language; recognition of the basic importance of education as the general

purpose of school and family as well as the meaning of education; full implementation of the conformity-to- nature principle to acquire “the joy of knowledge” by the child regardless of his / her educational needs.

Reference is made to the context of O. Dukhnovych’s pedagogical paradigm with regard to solving the problems of small schools (in particular through the participation of village communities), bullying (in particular through stimulating public opinion). The historical and pedagogical provisions on the “substantiality” of any reform that correlates with “internal spiritual reform” are recognised as significant. Special attention is paid to the interpretation of the empirical data of the psychologists who characterise the involvement of modern pedagogues in innovations and actualise the historical and pedagogical heritage of O. Dukhnovych. Порушено проблему творчого використання ідей, що містить педагогічна спадщина О. Духновича, задля спрямування пошуку конструктивних підходів щодо реалізації концепції «Нова українська школа». Особливу увагу звернено на параметри конструкту «істотна реформа», які містить історико-педагогічна джерельна база. На матеріалі доробку О. Духновича акцентовано на настановах, пов’язаних із підручникотворенням, організацією шкільництва, педагогізацією сімейного виховання; це виступало предметом проведених фундаментальних досліджень. Оскільки сьогодні поки не вдається ефективно розв’язати новопосталі завдання, що окреслено концепцією «Нова українська школа», актуалізується такий контекст наукового осмислення педагогічної парадигми О. Духновича: творче запозичення яких ідей видатного педагога-класика сприятиме позитивній динаміці освітньої реформи, що спрямована на вдосконалення освітянських реалій сьогодення. Це й склало мету статті та змістове наповнення її наукових завдань. Задля їх розв’язання було використано сукупність науково-педагогічних методів переважно теоретичного рівня – аналіз, систематизація, узагальнення, конкретизація, моделювання. Констатовано, що наукове осмислення педагогічної спадщини О. Духновича створює можливість глибше зрозуміти закономірності поступового розвитку відповідного педагогічного явища на кшталт тих, сукупність

яких перебувають нині у проблемному полі вітчизняної освіти – підвищення особистісно- професійного призначення педагога як «агента змін», котрий (за О. Духновичем) є «найбільшим

художником» у ракурсі «педагогіки як мистецтва»; збагачення національного змісту освіти через імператив навчання учнів рідною мовою; визнання базового значення виховання і як спільної мети школи та родини, і як сенсу освіти; повноцінна реалізація принципу природовідповідності в набутті дитиною «радості пізнання» незалежно від її освітніх потреб. Наведено контекстність педагогічної парадигми О. Духновича щодо розв’язання проблематики малочисельної школи (зокрема, через участь селищної громади), булінгу (зокрема, через стимулювання громадської думки). Вагомим визнано історико-педагогічне положення про «істотність» будь-якої реформи, що корелює із «внутрішньою духовною реформою». Особлива увага приділена інтерпретації емпіричних даних психологів, що характеризують причетність сучасних освітян до нововведень та актуалізують історико-педагогічну спадщину О. Духновича.