http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/145 2026-04-19T22:42:13Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25070 Title: Трансформація ролі Європейського Союзу в зовнішньополітичній стратегії Великої Британії (2021–2025): безпековий аспект Authors: Прихненко, М. І. Abstract: Дослідження присвячене еволюції зовнішньополітичної стратегії Великої Британії щодо Європейського Союзу в безпековому контексті після Brexit. Протягом тривалого періоду вважалося, що після виходу Сполученого Королівства зі складу ЄС значний потенціал для розбудови оборонної та безпекової взаємодії ігнорувався, і лише з приходом до влади нового уряду лейбористів цей процес отримав поштовх до відновлення. У світлі повномасштабного вторгнення росії в Україн, питання формалізації відносин між Британією та ЄС набуло критичного значення для європейської архітектури безпеки. Аналіз трансформації від концепції «Global Britain» до парадигми «NATO First» та «Europe First» дозволяє зрозуміти нову роль Лондона як лідера на континенті та партнера Брюсселя. Метою дослідження є аналіз ролі Європейського Союзу у безпековій стратегії Великої Британії на сучасному етапі. Концептуально, дослідження базується на перетині теорій неореалізму та ліберального інституціоналізму, що дозволяє пояснити поєднання прагнення до суверенітету з необхідністю колективної оборони. В дослідження було використано системний підхід, порівняльний аналіз та Case Study. Доведено, що сучасна стратегія Лондона базується на «прагматичному поверненні» в Європу за збереження домінуючої ролі НАТО. Співпраця з ЄС визнається необхідною для протидії гібридним загрозам та підтримки України, проте формат взаємодії залишається вибірковим. Визначено, що війна в Україні стала каталізатором цього зближення, проте економічний протекціонізм (кейс фонду SAFE) та питання суверенітету залишаються точками напруги. Особливу увагу приділено взаємодії між Великою Британією, Польщею, державами Балтії та Україною, що зміщує фокус британської активності на Східний фланг. Для України цей процес відкриває можливості для поглиблення тристоронньої співпраці «Київ-Брюссель-Лондон», що є важливим елементом зміцнення національної безпеки в умовах тривалої російської агресії. The study is devoted to the evolution of the United Kingdom’s foreign policy strategy toward the European Union in the post-Brexit security context. For a long period of time, it was widely believed that following the UK’s departure from the EU, significant opportunities for mutually beneficial defense and security cooperation remained untapped. It was only recently, with the arrival of the new Labour administration, that this process received a renewed impetus for recovery. In light of russia’s full-scale invasion of Ukraine, the formalization of relations between Britain and the EU has become critical for the European security architecture. Analyzing the transformation from the “Global Britain” concept to the “NATO First” and “Europe First” paradigms provides an understanding of London’s new role as a continental leader and a partner to Brussels. The purpose of the study is to analyze the role of the European Union in the UK’s security strategy at the current stage. Conceptually, the research is based on the intersection of neorealism and liberal institutionalism, which allows for explaining the combination of the drive for sovereignty with the necessity of collective defense. The study utilizes a systematic approach, comparative analysis, and case studies. It is argued that London’s contemporary strategy is based on a “pragmatic return” to Europe while maintaining the dominant role of NATO. Cooperation with the EU is recognized as essential for countering hybrid threats and supporting Ukraine, although the format of interaction remains selective. The study identifies that the war in Ukraine served as a catalyst for this rapprochement; however, economic protectionism (as seen in the SAFE fund case) and sovereignty concerns remain points of tension. Attention is paid to the interaction between the United Kingdom, Poland, the Baltic States, and Ukraine, which shifts the focus of British activity to the Eastern Flank. For Ukraine, this process opens opportunities for deepening trilateral cooperation within the “Kyiv-Brussels-London” triangle, serving as a vital element in strengthening national security amidst prolonged russian aggression. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25068 Title: Політичні ризики приймаючих країн ЄС в умовах напливу мігрантів-біженців від війни з України Authors: Козловська, Людмила Володимирівна; Kozlovska, Liydmyla Abstract: В сучасній політичній ризикології з ідентифікацією, аналізом, оцінкою та прогнозуванням ймовірних негативних наслідків політичних рішень, подій та процесів, розробкою методів управління цими ризиками в умовах політичної нестабільності визначне місце займає розкриття розуміння, прогнозування та управління міграційними процесами в приймаючих країнах ЄС в умовах агресії рф в Україні. В цьому напрямку в статті розглянуто фактори, що призводять до виникнення політичних ризиків в країнах Європейського Співтовариства в умовах напливу мігрантів-бженців від війни з України. Політичний феномен міграції (в варіанті України 2022-2026 рр. – в новому ракурсі бачення ) є тим соціально-політичним фактором, який має велику невизначеність в сучасному світовому співтоваристві, включаючи соціально-політичні, економічні, культурні, екологічні та інші чинники. Цей феномен має оцінку визначення ймовірності настання ризикової події і її потенційних позитивних та негативних наслідків. У визначенні політичного феномену міграції українців 2022-2026 рр. в умовах агресії рф до приймаючих країн ЄС виділяється особлива стійкість демократичних засад цих країн, які є дійсним втіленням прав і свобод, зафіксованих в Загальній декларації прав людини. В зазначених позитивних наслідках політичних ризиків від прийому українських біженців від війни в умовах агресії рф виокремлюється співпраця в приймаючих країн ЄС, як основа для отримання додаткової робочої сили – українських біженців від війни працездатного віку, додаткового фінансування зі спільного бюджету ЄС, додаткових перспектив швидкого розвитку в нових умовах, об’єднання зусиль, зміцнення механізмів взаємодії. Один із інструментів політичної ризикології – кризове управління – допомогло урядам приймаючих країн ЄС швидко мобілізуватись на вирішення нагальних питань, пов’язаних з прийомом, розташуванням і забезпеченням всим необхідним прибулих з України біженців від війни. Це стало можливим завдяки урядовій гнучкості та мобілізації громадськості шляхом діяльності волонтерських та благодійних організацій, що сприяло підвищенню стійкості суспільства, перетворюючи ризики на можливості для зростання. In modern political riskology, which involves identifying, analysing, assessing and forecasting the likely negative consequences of political decisions, events and processes, and developing methods for managing these risks in conditions of political instability, a prominent place is given to revealing an understanding of, forecasting and managing migration processes in EU host countries in the context of Russian aggression in Ukraine. In this regard, the article examines the factors that lead to political risks in the countries of the European Community in the context of the influx of migrants fleeing the war in Ukraine. The political phenomenon of migration (in the case of Ukraine in 2022-2026 – from a new perspective) is a socio-political factor that has great uncertainty in the modern world community, including socio-political, economic, cultural, environmental and other factors. This phenomenon involves assessing the probability of a risky event occurring and its potential positive and negative consequences. In defining the political phenomenon of Ukrainian migration in 2022-2026 in the context of Russian aggression towards EU host countries, the particular stability of the democratic foundations of these countries, which are the true embodiment of the rights and freedoms enshrined in the Universal Declaration of Human Rights, stands out. Among the positive consequences of political risks associated with accepting Ukrainian refugees from the war in the context of Russian aggression, cooperation in EU host countries stands out as a basis for obtaining additional labour force – Ukrainian refugees from the war of working age, additional funding from the EU common budget, additional prospects for rapid development in new conditions, the pooling of efforts, and the strengthening of mechanisms for interaction. One of the tools of political risk management – crisis management – helped the governments of EU host countries to quickly mobilise to address urgent issues related to the reception, accommodation and provision of all necessary assistance to refugees from the war in Ukraine. This was made possible by the government’s flexibility and the mobilisation of the public through the activities of volunteer and charitable organisations, which contributed to increasing the resilience of society, turning risks into opportunities for growth. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25066 Title: Проблема Нагірного Карабаху в зовнішній політиці Азербайджану та Вірменії (1991-1994 рр.) Authors: Ільницький, В. С. Abstract: У статті розглядається проблема формування зовнішньої політики Азербайджану та Вірменії по проблемі Нагірного Карабаху від останніх років існування радянського союзу до закінчення першої Карабаської війни у 1994 році та підписання «Бішкекського протоколу». Дослідження звертає увагу на формування національно-поляризованої суспільної думки у Азербайджані та Вірменії, яка визначила стрімкий розвиток конфлікту та обумовила майже абсолютну відсутність руху до компромісу. Важливим аспектом даного дослідження став аналіз наративів зовнішньо-політичного курсу країн в світлі наростаючої поляризації позицій учасників конфлікту на тлі бойових дій та загострення гуманітарних проблем регіону. Окремим розділом аналізу зовнішньо-політичних зусиль Азербайджану та Вірменії стало вивчення звернень офіційних представників країн до Ради Безпеки ООН. Значну увагу приділено розгляду посередницьких зусиль по припиненню бойових дій зовнішніх гравців, як Конференція по безпеці та співробітництву в Європі, її Мінська група, Іран, Казахстан тощо. Окремою сторінкою став аналіз агресивної стратегії росії, яка за рахунок посередницьких, військових та союзницьких маніпуляцій підтримувала напругу та нестабільність в регіоні прагнучи до збереження ролі одноосібного лідера в регіоні Південного Кавказу, що стало однією із передумов провалу чисельних посередницьких миротворчих зусиль зовнішніх акторів. Також представлено авторське бачення зовнішньо-політичного курсу та риторики міжнародних зусиль Азербайджану та Вірменії по проблемі Нагірного Карабаху як дипломатичної війни, що веде до неможливості вирішення проблеми мирним шляхом, за умов, що склались як внутрішньо-політичний фон країн та позиції посередників. Стаття ґрунтується на аналізі широкого комплексу джерел, включаючи архівні матеріали, свідчення очевидців та безпочередніх учасників подій, радянські документи, дипломатичну кореспонденцію та новітню історіографію. Робота спрямована на глибше осмислення коренів сучасних територіальних конфліктів та внесок історичних обставин у сучасну політичну карту регіону. The article analyzes the formation and evolution of the foreign policies of Azerbaijan and Armenia concerning the Nagorno-Karabakh issue from the late Soviet period to the end of the First Nagorno-Karabakh War in 1994 and the signing of the Bishkek Protocol. The study emphasizes the role of nationally polarized public opinion in both states, which significantly influenced the escalation of the conflict and contributed to the limited prospects for political compromise during the examined period. Special attention is given to the analysis of foreign policy narratives and diplomatic positions of Azerbaijan and Armenia in the context of ongoing hostilities and the aggravation of humanitarian challenges in the conflict zone. A separate section of the research focuses on the appeals and official statements of both parties addressed to the United Nations Security Council as instruments of international legitimation of their respective positions. The article examines mediation efforts undertaken by external actors, including the Conference on Security and Cooperation in Europe and its Minsk Group, as well as regional initiatives involving Iran and Kazakhstan. Particular attention is paid to the role of the Russian Federation, whose mediation practices, military presence, and alliance mechanisms significantly affected the dynamics of the conflict and the effectiveness of international peace initiatives in the South Caucasus. The author conceptualizes the foreign policy interaction of Azerbaijan and Armenia over Nagorno-Karabakh as a form of diplomatic confrontation, which, under specific domestic political conditions and the positions of international mediators, limited the possibility of a peaceful settlement. The study is based on a comprehensive analysis of archival materials, diplomatic correspondence, Soviet-era documents, eyewitness accounts, and contemporary historiography, aiming to deepen scholarly understanding of the historical foundations of current territorial conflicts in the region. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25064 Title: Американо-британські відносини на початку «холодної війни» та її різкого загострення (1945–1953 рр.) Authors: Войтович, О. І. Abstract: Розглядаються американо-британські відносини у період 1945–1953 рр. Метою статті є дослідження американо-британських відносин на етапі початку і різкого загострення «холодної війни» після завершення Другої світової війни. При цьому автором за допомогою аналізу мемуарної літератури, як основного та унікального джерела дослідження, вирішувались завдання: порівняти думки політичних діячів про американо-британські відносини та результати їхньої еволюції у зазначений період; надати оцінку політиці двох країн в кризових ситуаціях «холодної війни». Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань було застосовано методи: порівняльно-історичний та системний, які дають можливість об’єктивного висвітлення предмету наукової розробки. Американо-британські відносини у період діяльності президента Г. Трумена і прем’єр-міністрів К. Еттлі та У. Черчилля були досить інтенсивними. За формою двосторонній альянс виглядав вагомим фактором міжнародних відносин і особливо в умовах «холодної війни», а лідери обох країн вважали, що спільні рішення визначають майбутнє повоєнного світу. Однак за змістом двосторонні відносини не завжди були паритетними і залишались суперечливими. По-справжньому «особливі відносини» у роки війни, у повоєнний період залишались такими з певними застереженнями. США, використовуючи економічні обставини і своє домінування, нав’язували свої пріоритети Великобританії. Об’єктивні обставини (економічна слабкість Великобританії, початок розвалу її колоніальної імперії та інші), в яких відбулась подібна метаморфоза, доповнились суб’єктивним фактором: Г. Трумен і К. Еттлі, як політичні лідери, безумовно, програвали Ф.Д. Рузвельту і У. Черчиллю – неабияким лідерам воєнної пори. The article considers the American-British relations in the period of 1945–1953. The purpose of the article is to study the American-British relations at the stage of the beginning and sharp escalation of the Cold War after the end of the Second World War. At the same time, the author, through the analysis of memoir literature as the main and unique source of research, solved the following tasks: to compare the opinions of political figures on American-British relations and the results of their evolution during the specified period; to assess the policies of the two countries in the crisis situations of the Cold War. To achieve this goal and solve the tasks, the following methods were used: comparativehistorical and systematic, which make it possible to objectively cover the subject of scientific development. American-British relations during the presidency of H. Truman and Prime Ministers C. Attlee and W. Churchill were quite intense. In form, the bilateral alliance appeared to be a significant factor in international relations, especially in the context of the Cold War, and the leaders of both countries believed that joint decisions would determine the future of the post-war world. However, in terms of content, bilateral relations were not always parity and remained controversial. Truly «special relations» during the war years, in the post-war period remained so with certain reservations. The United States, using economic circumstances and its dominance, imposed its priorities on Britain. Objective circumstances (economic weakness of Great Britain, the beginning of the collapse of its colonial empire, etc.), in which such a metamorphosis took place, were supplemented by a subjective factor: H. Truman and C. Attlee, as political leaders, certainly lost to F.D. Roosevelt and W. Churchill – remarkable wartime leaders. 2025-01-01T00:00:00Z