Концепт «кохання» в етичній парадигмі

Abstract

Узагальнений прототип, семантична модель любові, побудована на основі аналізу уявлень про неї в науковому типі свідомості – в етичних і психологічних дослідженнях і словниках, виглядає наступним чином. Любов – це почуття, яке викликається у суб’єкта переживанням центрального місця цінності об’єкта в системі його особистісних цінностей за умови раціональної невмотивованості вибору цього об’єкта і його індивідуалізованості-унікальності. При цьому люблячий відчуває бажання отримати об’єкт у свою «особисту сферу» або зберегти його в ній, бажає йому добра і процвітання, готовий йти заради нього на жертви, піклуватися про нього, бере на себе відповідальність за його благополуччя, він знаходить в любові сенс свого існування і вищий моральний закон. У еротичної любові libido – статевий потяг – супроводжується каритативністю: співчуттям і жалем. Кохання – почуття мимовільне, спонтанне, «любовне» бажання блага і прихильності невситимі. Виникнення любові пов’язане з красою об’єкта, зі стресовістю обстановки і наявністю в «алфавіті почуттів» суб’єкта знака для відповідної емоції. Кохання – почуття, що розвивається і вмирає, функціонування любові у людини залежить від природного і вікового ресурсу. Закоханість супроводжується у людини зміною погляду на світ і на коханого, а також депресивно-ейфорійними проявами. Любов сповнена антиномій: вона амбівалентна – включає в себе момент ненависті до свого партнера, разом з насолодою приносить і страждання, вона – результат вільного вибору об’єкта і крайньої від нього залежності. Вважається, що любов – найвища насолода і що її суть полягає в гармонії, взаємодоповненні.