The act of mercy as a canon of moral formation of a personality

Abstract

The paper characterizes moral and psychological nature of mercy. The concept of mercy is analyzed in religious, ethical and philosophical, pedagogical, psychological views. Based on the theory of V. Romenets, canonical structure of an act is considered as cyclical succession of situational, motivational, active, and after-act components. The principal components of phenomenology of the act of mercy have been studied, namely: life situation, moral and sensuous experience caused by it, moral understanding of the situation and behavioural motives, choice and decision-making,volitional stimulus, act, after-act understanding. It is assumed that at the stage of after-act, every act of mercy causesambivalent feelings in a person, which become the psychological basis for future acts.З огляду на те, що проблема милосердя досі вкрай рідко була предметом дослідження психологів, а особистісне милосердя майже не розглядалося як самостійна психологічна категорія, у статті схарактеризовано морально-психологічну природу милосердя; здійснено ретроспективний аналіз поняття «милосердя» у світлі релігійної, етико-філософської, педагогічної, психологічної позицій та в аспекті соціальної роботи.Дослідження мало на меті вивчити проблему онтогенезу вчинку милосердя у процесі морального становлення особистості. Базуючись на вченні В. А. Роменця про «Велику логіку вчинку» як канонічну структуру вчинку в циклічній наступності ситуаційного, мотиваційного, діяльного і післядіяльного компонентів в інтелектуальній проекції на історію всесвітньої психології і феноменологію людського буття, здійснено спробу дослідити основні складові феноменології вчинку милосердя, зокрема: життєву ситуацію, породжене нею моральночуттєве переживання, моральне усвідомлення ситуації та мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень, вольовий стимул, учинок, постдійове усвідомлення. Визначено, що онтогенез учинкової активності милосердя полягає в тому, щоб, визначившись у ситуації життєдіяльності, зваживши на наявні зовнішні та внутрішні пріоритети й залежності, конфліктні чи навіть колізійні стосунки з оточенням і самою собою, людина з‟ясувала те, що їй потрібно для автентичного буття. Ситуаційний аспект учинку – своєрідне поєднання зовнішніх і внутрішніх умов, що зумовлюють певну форму активності особистості – вчинкової активності. На етапі боротьби мотивів людина обирає найзначущіше, визначається у головній меті й відкидає все другорядне. Доведено, що тільки наявність морального ідеалу дає їй змогу зрозуміти й відчути в конкретній ситуації внутрішню поєднаність своєї свободи з відповідальністю за вчинки милосердя. Мотив учинку, який переміг, втілюється у відповідній учинковій дії на двох етапах: підготовчому і оцінному. Здійснено припущення, що кожен здійснений учинок милосердя на етапі післядії викликає у людини амбівалентні почуття, які стають психологічним підґрунтям для наступних таких учинків.