Правова поведінка як чинник стійкості сучасної української держави

Abstract

Стійкість сучасної держави традиційно пов’язують із дієздатністю інституцій, ефективністю публічного управління, наявністю матеріальних ресурсів, оборонною спроможністю та здатністю забезпечувати безперервність виконання основних функцій. Проте такий підхід не охоплює повною мірою всіх підстав державної стійкості. За межами суто інституційного бачення нерідко залишається те, що право діє не саме по собі, а через конкретні вчинки, рішення, моделі реагування, дотримання заборон, виконання обов’язків і реальне ставлення суб’єктів до юридично значущих вимог. Саме тому проблема правової поведінки заслуговує на розгляд не як другорядне питання загальної теорії права, а як одна з важливих умов збереження внутрішньої упорядкованості держави. Правова поведінка є тією площиною, у якій право виявляє свою реальну дієвість. Нормативний припис набуває соціального значення лише тоді, коли він стає орієнтиром поведінки, впливає на вибір дій, визначає межі дозволеного, формує ставлення до обов’язку, відповідальності, прав інших осіб і самого правового порядку.