Людська гідність як імператив правового регулювання штучного інтелекту: виклики для розбудови правової держави в Україні

Abstract

Стрімке поширення систем штучного інтелекту (далі – ШІ) у публічному управлінні, судочинстві, охороні здоров’я та соціальній сфері ставить перед правовою наукою принципове питання: чи здатна людина зберегти свою суб’єктність у взаємодії з алгоритмічними системами, що ухвалюють або суттєво обумовлюють юридично значущі рішення? Для України це питання набуває особливої гостроти в контексті паралельного вирішення двох стратегічних завдань: активного запровадження цифрових технологій в умовах воєнного стану та підготовки до виконання зобов’язань, що випливають із процесу вступу до Європейського Союзу. Наукова проблема полягає у відсутності в Україні цілісної теоретико-правової концепції регулювання ШІ, яка б виходила з примату людської гідності, а не з технологічної доцільності. Саме людська гідність, закріплена у статті 28 Конституції України [1], як невідчужувана та непорушна цінність, має слугувати системоутворювальним принципом будь-якого нормативного врегулювання відносин між людиною та алгоритмом. Метою цієї статті є доктринальне авторське обґрунтування такого підходу.