Філософські аспекти американської політики на близькому сході: еволюція стратегічних підходів та інструментів реалізації.

Abstract

Важливість осмислення еволюції зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки на Близькому Сході Важливість осмислення еволюції зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки на Близькому Сході (у період з середини XX століття до сучасності) зумовлена незмінною високою значущістю регіону в системі міжнародних відносин, а також трансформацією глобального балансу сил і поглибленням нестабільності в умовах зростання ролі недержавних акторів та кризи традиційних механізмів регулювання. Метою дослідження є виявлення закономірностей зміни стратегічних пріоритетів США на Близькому Сході та ключових факторів, що визначають трансформацію американської політики в регіоні. Методологічну основу дослідження становлять системний підхід, діалектичний метод, порівняльно-історичний метод, структурно-функціональний підхід, які дозволяють розглянути американську політику на Близькому Сході як динамічну та багаторівневу систему, що розвивається під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Результати дослідження дозволяють виявити основні етапи розвитку цієї політики: період холодної війни, що характеризується стратегією стримування; постбіполярний етап із посиленням регіонального домінування США; етап «війни з тероризмом», пов’язаний з інтервенціонізмом та спробами трансформації близькосхідних політичних режимів; сучасний період, що відрізняється переходом до моделі селективного залучення. Особлива увага приділяється аналізу поворотних подій, включаючи регіональні війни, політичні кризи та міжнародні угоди, які справили істотний вплив на зміну американської стратегії. Показано, що політика США має нелінійний та адаптивний характер, поєднуючи елементи силового тиску, дипломатії та економічного впливу. У результаті дослідження робиться висновок про те, що еволюція американської політики на Близькому Сході відображає ширші процеси трансформації міжнародної системи. При цьому виявляється стійка закономірність: спроби зменшення залученості США до регіону регулярно змінюються фазами активного втручання в умовах загострення криз, що свідчить про структурну залежність американської стратегії від динаміки регіональної нестабільності. The importance of studying the evolution of U.S. foreign policy in the Middle East (from the mid-20th century to the present) is determined by the region's continuing high significance in the system of international relations, as well as by the transformation of the global balance of power, and increasing instability amid the growing role of non-state actors and the crisis of traditional regulatory mechanisms. The aim of this study is to identify crucial patterns in the evolution of U.S. strategic priorities in the Middle East and the key factors driving the transformation of American policy in the region. The methodological framework of this study is based on a systemic approach, the dialectical method, the comparative-historical method, and 38 НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ 1(57) 2026 the structural-functional approach, which allow us to examine U.S. policy in the Middle East as a dynamic, multi-level system that evolves under the influence of internal and external factors. The results of the study allow us to identify the main stages in the development of this policy: the Cold War period, characterized by a strategy of containment; the post-bipolar stage, marked by the strengthening of U.S. regional dominance; the “war on terror” stage, associated with interventionism and attempts to transform local political regimes; and the contemporary period, distinguished by a transition to a model of selective engagement. Particular attention is paid to the analysis of pivotal events – including regional wars, political crises, and international agreements – that have had a significant impact on shifts in American strategy. It is demonstrated that U.S. policy is nonlinear and adaptive in nature, combining elements of coercive pressure, diplomacy, and economic leverage. The study concludes that the evolution of U.S. policy in the Middle East reflects broader processes of transformation within the international system. At the same time, a consistent pattern emerges: attempts to reduce U.S. involvement in the region are regularly followed by phases of active intervention amid escalating crises, indicating a structural dependence of U.S. strategy on the dynamics of regional instability.