Вокальна орфоепія як компонент вокально-виконавської майстерності майбутніх солістів

Abstract

Вокальна орфоепія є важливим компонентом вокально-виконавської майстерності майбутніх солістів і становить одну з головних проблем вокально-виконавського мистецтва. Значущість якісного володіння навичками вокальної орфоепії зумовлена специфікою вокального мистецтва, утворенням художнього сенсу їх феноменів єдністю поетичного і музичного мистецтва, тобто вербальним та інтонаційним складниками. Увагу питанням орфоепії приділили увагу такі українські науковці, як В. Антонюк, Н. Кьон, Лоу Яньхуа, П. Туринський та ін. У їхніх працях розглядаються питання як вимови українських творів, так і фор мування орфоепічних навичок для виконання творів на італійській, німецькій та ін. та аналізується своєрідність вимови і її вплив на вокальне інтонування, манеру і техніку виконання та методи оволодіння відповідними вокально-технічними навичками. Головна увага у зазначених дослідженнях приділялась вивченню взаємозв’язку мовної та музичної інтонації й обмежувалася інтонаційним рівнем фонетичної системи мови (К. Кінащук). Останнім часом набула розвитку наука фоносемантика, в межах якої мовленнєво-фонетична система розглядається як система фонем, що завдяки своєрідності звучання набуває певного сенсу. Автори цієї теорії наголошують, що вокальні звуки, фонеми можуть нести сенс власним звучанням, впливаючи своїм фонематичним складом, природою вимови окремих звуків на характер сприйняття самого слова. Отже, фоносемантика вивчає зв’язок певних звуків чи класів звуків з якимись значеннями, що суб’єктивно відображуються в процесі мовлення в свідомості того, хто говорить.