Жінка-науковиця в державах з комуністичним минулим: між формальною рівністю, символічним контролем і воєнною трансформацією.

Abstract

Жінка-науковиця в державах з комуністичним і посткомуністичним минулим є складною соціокультурною фігурою, вписаною в історичні моделі модернізації, ідеологічні практики рівності та механізми символічного контролю. Комуністичний модернізаційний проєкт ХХ століття декларував емансипацію жінки як невід’ємну складову прогресу, масово залучаючи жінок до системи освіти, виробництва та науки. Однак ця рівність часто мала інструментальний характер: жінка ставала ресурсом державної модернізації, а не автономною суб’єкткою інтелектуального самовизначення. Формальна інклюзія жінок до академічного середовища не означала руйнування владних ієрархій. Сучасні дослідження демонструють, що навіть у країнах із усталеними механізмами гендерної політики зберігається вертикальна сегрегація: жінки становлять значну частину дослідницького корпусу, але рідше займають керівні позиції. Згідно зі звітом European Commission «She Figures 2024», жінки складають майже половину дослідників у Європі, однак їхня частка серед керівників дослідницьких інституцій є значно нижчою. Це підтверджує наявність феномену «скляної стелі», який функціонує навіть у системах із формальною рівністю.