Comparative-historical method: content, structure, history

Abstract

The authors of the article method as a means of understanding linguistic history. By means of the comparative-historical method, comparativists uncover the laws that governed the development of related languages in the past, trace the evolution of these languages on the basis of their common origin from the proto-language (the basic language). This proto- language is reconstructed and hypothetically restored by scholars. Автори статті розкривають зміст порівняльно-історичного методу як засобу пізнання мовної історії. За допомогою порівняльно-історичного методу компаративісти відкривають закони, що керували розвитком споріднених мов у минулому, простежують еволюцію цих мов на основі спільності їхнього походження з прамови (мови-основи). Цю мову-основу вчені реконструюють, відновлюють гіпотетично. Структура порівняльно-історичного методу схарактеризована в статті з погляду широкого трактування лінгвістичного методу як одиниці гетерогенного характеру. У структурі лінгвістичного методу виділено три різнорідні компоненти: онтологічний, телеологічний, операційний. Автори характеризують такі засоби в межах онтологічного компонента, як принцип і підхід. В телеологічний компонент лінгвістичного методу входить мета дослідження. Операційний компонент становлять певні прийоми й процедури. В онтологічний компонент порівняльно-історичного методу входять принципи історизму, причиновості, системності як конкретизація та вияв принципу загального зв’язку явищ, а також історичний, причиновий, системний підходи. У межах телеологічного компонента мета дослідження інтерпретується у фактологічному й методологічному аспектах. По-перше, це відтворення моделей прамовних станів сімей і груп споріднених мов, їхнього подальшого розвитку та членування на самостійні мови, а також створення порівняльно-історичного опису (граматик і словників) споріднених мов. По-друге, мета порівняльно-історичного дослідження може бути представлена як розкриття історичних, причинових, системних зв’язків фактів мови, тобто як реалізація принципу загального зв’язку явищ на конкретному історико-мовному матеріалі. Розглядаючи генезис і еволюцію порівняльно-історичного методу, автори виділяють три етапи його історії. Щодо першого етапу (20-і – 60-і рр. ХІХ ст.) доцільно говорити про виникнення й формування порівняльно-історичного методу. Змістом другого (класичного) етапу (70-і рр. ХІХ ст – 10-і рр. ХХ ст.) є розвиток порівняльно-історичного методу та систематизація порівняльно-історичного матеріалу. Третій етап (20-і рр. ХХ ст – 20-і рр. ХХІ ст.) характеризується Вивченням нових мов, залученням нововідкритих давніх рукописів (а з появою друку – друкованих творів), а також застосуванням нових методів дослідження, які доповнюють порівняльно-історичний метод. Автори підкреслюють, що впродовж XIX ст. та на початку XX ст. порівняльно-історичний метод був провідним методом у мовознавстві. Він зберігає актуальність і сьогодні.

The structure of the comparative-historical method is characterized in the context of a broad interpretation of the linguistic method as a heterogeneous unit. Within the structure of the linguistic method three heterogeneous components are distinguished: ontological, teleological, and operational. The authors characterize such means within the ontological component as principle and approach. The teleological component of the linguistic method includes the aim of the research. The operational component consists of certain techniques and procedures. Within the ontological component of the comparative- historical method are included the principles of historicism, causality, and systemicity as concretizations and manifestations of the principle of general connection of the phenomena, as well as historical, causal, and systemic approaches. Within the teleological component, the purpose of the research is interpreted in factual and methodological aspects. First, this is the reproduction of models of proto-linguistic states of families and groups of related languages, their further development and division into independent languages, as well as the creation of comparative-historical descriptions (grammars and dictionaries) of related languages. Second, the purpose of comparative-historical research may be presented as the disclosure of historical, causal, and systemic connections of linguistic facts, that is, as the realization of the principle of general connection of the phenomena on specific historical-linguistic material. Considering the genesis and evolution of the comparative- historical method, the authors distinguish three stages of its history. Regarding the first stage (1820s–1860s), it is appropriate to speak of the emergence and formation of the comparative-historical method. The content of the second (classical) stage (the 1870s – the 1910s) is the development of the comparative-historical method and the systematization of comparative-historical material. The third stage (the 1920s – the 2020s) is characterized by the study of new languages, the incorporation of newly discovered ancient manuscripts (and, with the advent of printing, printed works), as well as the application of new research methods that complement the comparative-historical method. The authors emphasize that during the 19th century and the early 20th century, the comparative-historical method was the leading method in linguistics. It remains relevant today.