Ритмічна мова епох та релятивний дисонанс її музичного сприйняття

Abstract

Стаття присвячена проблемі методологічної актуалізації педагогічних підходів до вивчення ритму в музичному мистецтві в умовах радикальної трансформації культурно-стильових контекстів ХХІ століття. Мета дослідження – виявити причини релятивного розриву між традиційними уявленнями про ритм, закріпленими в педаго-гічних методиках XX століття (Е. Жак-Далькроз, К. Орф, З. Кодай, С. Судзукі, Е. Гордон, В. Брайнін) і сучасними ритмоінтонаційними формами, властивими актуальним жанрам естрадної, джазової, електронної та гібридної музики. Методологічну основу роботи становить міждисциплінарний підхід, що охоплює музично-теоретичний аналіз, ритмологію, когнітивну та нейропсихологічну теорії сприйняття, а також культурологічну та семіотичну інтерпретацію ритму. . Тhe article is devoted to the problem of methodological actualization of pedagogical approaches to the study of rhythm in musical art amid the radical transformation of cultural and stylistic contexts of the 21st century. The aim of the research is to identify the causes of the relative gap between traditional concepts of rhythm, established in 20th-century peda-gogical methods (Émile Jaques-Dalcroze, Carl Orff, Zoltán Kodály, Shinichi Suzuki, Edwin Gordon, Valery Brainin), and contemporary rhythm-intonation forms characteristic of current genres such as variety, jazz, electronic and hybrid music. The methodological basis of the work is an interdisciplinary approach that includes music-theoretical analysis, rhythmology, cognitive and neuropsychological theories of perception, as well as cultural and semiotic interpretation of rhythm. Both the historical-methodological aspects of the formation of canon-ical pedagogical systems and the limitations of their application in the context of the modern sound environment are considered. A comparison is made between traditional metrorhythmic structures of the historical period and the contextually colored rhythmic languages of con-temporary musical styles, in which rhythm loses its universalism and acquires functions of an expressive-psychological code. The scientific novelty of the research lies in identifying the phenomenon of “rhythmic relativism” – a shift in perception and analysis of rhythm caused by the mismatch of cultural codes and stylistic environments.