Логіко-антропологічні принципи самопізнання у середньовіччі та новому часі: компаративний аналіз

Abstract

Цей дискурс присвячено проблемі самопізнання людини та її вимірам в історії філософії. Опис різноманітних форм самопізнання в історико-філософському контексті актуалізується необхідністю філософською антропологією визначити логічні підстави об’єднання парадигм навколо загальнолюдських цінностей, дає можливість зрозуміти звуженість інтерпретації інтелектуальної, дієздатної та сумлінної людини тільки в межах тогочасних локацій. Методи дослідження: моделювання, ідеалізація, компаративний аналіз, гіпотетико-дедуктивний метод, збіг логічного та історичного, взаємоперехід абстрактного і конкретного. Мета роботи: проаналізувати основні етапи еволюції самопізнання, показати його світоглядну інваріантність, пояснити форми його трансформації в межах філософських парадигм Середньовіччя та Нового часу. Об’єкт дослідження – філософські парадигми Середньовіччя та Нового часу. Предметом дослідження є засоби формування креативності та відповідальності людини. This study is devoted to the problem of human self-knowledge and its dimensions in the history of philosophy. The examination of various forms of self-knowledge in a historical-philosophical context is driven by the necessity for philosophical anthropology to establish the logical foundations for unifying paradigms around universal human values. This approach highlights the limitations of interpreting an intellectual, capable, and conscientious person solely within the framework of contemporary contexts. The research methods include modeling, idealization, comparative analysis, the hypotheticaldeductive method, the correlation between the logical and the historical, and the interplay between the abstract and the concrete.