Medical professionalism: teaching and learning

Abstract

The objective of modern education is to ensure that every physician understands the nature of professionalism, its characteristics, and the obligations necessary to sustain it. This can be considered as a cognitive base of professionalism. Teaching the cognitive base of professionalism is not difficult. Establishing the environment where the process of ocialization in its most positive sense can take place is much harder. A scientifically competent medicine alone cannot help a patient grapple with the loss of health or find meaning in suffering. Along with professional skills, physicians need the ability to listen to patients and to act on their behalf. This is narrative competence, that is, the competence that human beings use to absorb, interpret, and respond to stories. This competency enables the physician to practice medicine with empathy, reflection, professionalism, and trustworthiness. Through systematic and rigorous training of such narrative skills as close reading, reflective writing, and authentic discourse with patients, medical students can improve their care of patients, commitment to their own health and fulfillment, care of their colleagues, and continued fidelity to medicine’s ideals. Programs can be done to incorporate narrative work into many aspects of medical education and practice. It is time to stop focusing on the rule-based professionalism that dominates in our current teaching. Instead, we must acknowledge the narrative basis of medicine and develop educational experiences that will allow students and residents to learn what it truly means to be a physician. The assessment of professionalism must be subjective, narrative, personal, undertaken during both the periods of stress and during everyday activities (not just on special occasions). Одним з аспектів сучасної медичної освіти є забезпечення розуміння кожним лікарем природи професіоналізму, його характерних рис, а також умов, необхідних для його набуття та підтримки. Навчання студентів ког- нітивної бази професіоналізму не є складним. Набагато складнішим є створення умов, за яких знання студентів можуть бути перевірені на практиці, а також за яких міг би відбутися повноцінний процес їхньої соціалізації. Теоретичні знання з медицини не можуть допомогти пацієнту боротися зі втратою здоров’я. Тому, поряд з про- фесійними навичками, лікарі повинні вміти прислухатися до пацієнта, співчувати йому та вживатися в його роль, щоб допомогти. Йдеться про так звану наративну компетентність, яка допомагає людині сприймати, інтерпретувати та реагувати на певне явище. Вона дозволяє лікарю запроваджувати у свою медичну практику риси емпатії, рефлексії, професіоналізму і надійності. За допомогою систематичного розвитку наративних навичок (шляхом уважного читання, написання самокритичних ессе (в яких студенти розглядають себе як майбутніх фахівців та оцінюють свої професійні якості), а також бесід з пацієнтами) студенти-медики можуть урізноманітнити та поліпшити свої навички догляду за пацієнтами, покращити взаємодію з колегами, набути нових знань тощо. Час відходити від традиційного підходу в медицині, в якому домінує принцип «відстороненості». Замість цього медична практика має будуватися на наративному підході, який слід запроваджувати в освітній процес, що дозволить студентам-медикам зрозуміти, що в дійсності означає бути лікарем. Насамкінець варто зауважити, що оцінювання професіоналізму має бути об’єктивним, особистісним та відбуватися як у стресових ситуаціях, так і в повсякденній професійній практиці студента/лікаря.