Мовна свідомість держслужбовця як категорія професійності

Abstract

Формування мовної свідомості державного службовця обумовлено активним становленням українськості світо- гляду, формуванням націоцентричної громадянськості суспільства. В аспекті означеного у статті визначено основні ризики, що впливають на відсутність мовної свідомості значної частини українського суспільства – вплив російської мови, диглосія – як патологічна двомовність, розщеплення мовної свідомості українців – мешканців Сходу та Півдня України. Двомовність українців, що набула проблемної значущості, актуалізується в професійному профілі державних службовців, які мають бути провідниками державницької політики, зокрема в мовному питанні. Професійний профіль державних службовців відокремлює мовну та комунікативну компетентності від мовної свідомості, яку розглядаємо як принциповість і цілісність особистості провідника державної політики, його однозначність у виборі україномовного контенту – у мовленні, доказовості позиції, пріоритетності підтримки звернень і пропозицій громадян. Спираючись на результати дослідження науковців О. Андріанової, О. Шеліх, Н. Вовчастої, Н. Хлипавки, А. Посохова та В. Козлов- ського, визначаємо дієвими способами виправлення розщеплення мовної свідомості застосовування нейропедагогічних засобів: вплив на психологію особистості з метою долання конформізму, невпевненості в собі; використання засобів національної та етнопедагогіки; нівелювання впливу лінгвістичних маніпуляцій разом з удосконаленням власного укра- їнського мовлення через самоспостереження, саморегуляцію та самовдосконалення; виправлення мовного «суржику» шляхом методичних практик тощо. Означені засоби формування мовної свідомості доповнюємо сучасними педагогіч- ними впливами: переслуховуванням україномовного контенту (пісень, промов, інтерв’ю) – задля формування засвоєння сталих мовленнєвих конструкцій, що полегшують особисте мовлення; читанням української сучасної художньої та публіцистичної літератури – задля формування усвідомлення змістів, що є своєчасними для української нації; яко- мога щільним перебуванням в україномовному середовищі, комунікацією з різними соціальними україномовними групами (віковими, професійними, бізнесовими тощо); веденням сторінок у соціальних мережах українською з активною під- тримкою україномовного контенту.