Принципи й підходи у структурі порівняльно-історичного методу

Abstract

У структурі лінгвістичного методу доцільно виділяти три компоненти: онтологічний, операційний і телеологічний. В онтологічний компонент методу входить сума принципів і підходів. Для порівняльно-історичного методу провідним є принцип історизму. Поряд із принципом історизму у працях порівняльно-історичного спрямування значну роль відіграють принципи причиновості й системності, які разом із принципом історизму можуть бути інтерпретовані як конкретизація та вияв принципу загального зв’язку явищ. Зазначеним принципам відповідають певні підходи (історичний, причиновий, системний). Принципи порівняльно-історичного дослідження співвідносні з поняттями синхронії та діахронії. При цьому поняття синхронії та діахронії мають суто пізнавальний характер; вони належать до царини методології лінгвістичного дослідження, на саму ж мову їх можна перенести тільки умовно, беручи до уваги безперервність мовних змін. Синхронія як певний стан мови у відношенні до реальної мови є науковою абстракцією, тоді як реальне існування мови належить до плану діахронії (О. С. Мельничук). Зауважимо, що, як підкреслював О. С. Мельничук, із погляду історизму протиставлення синхронії і діахронії в мовознавстві слід допускати лише як умовний, штучний методологічний прийом, за яким не можна випускати з поля зору безперервний процес мовного розвитку. На думку В. М. Русанівського, діахронічне дослідження мовних явищ не усуває поняття системності; навпаки, праці з історії мови мають базуватися на системному підході до мови, її одиниць і категорій. З іншого боку, синхронічний опис не може цілком усунути поняття мовної еволюції. Брак діахронічного, історичного погляду на мову не може задовольнити сучасне мовознавство, оскільки такий однобічний підхід до мови суперечить діалектиці пізнання.