Біблійні теми в історичній пам'яті сирійців-християн доби пізньої античності

Abstract

У статті розглядається питання історичної пам’яті сирійців-християн у знакову для їхньої історії епоху пізньої античності. Це час, коли в умовах відсутності власної держави сирійці мали значні можливості для розвитку власної культури. На прикладі рецепції біблійних сюжетів автор з’ясовує сутність одного з ключових факторів сирійської ідентичності того періоду – спільну історичну пам’ять. Автор аналізує характер історичної пам’яті сирійців як бездержавного народу, розглядає принципи її функціонування в умовах проживання сирійців на території двох перманентно ворогуючих Римської та Перської імперій. На матеріалах історичної пам’яті, пов’язаної з біблійними сюжетами, аналізуються питання міжетнічної та міжконфесійної взаємодії сирійців із римлянами, персами й євреями. У випадку з іудеями міжрелігійна взаємодія зазвичай набувала форми відкритої ворожнечі, інструментами якої нерідко ставали аргументи, взяті з біблійної історії. Автор статті робить спробу проаналізувати причини популярності тих чи інших сюжетів біблійної історії, дослідити роль історичної пам’яті у збереженні сирійської ідентичності та виявити її найбільш значущі риси. Досліджуються сюжети, пов’язані зі ставленням до біблійних топосів на території Сирії, аналізується рецепція місць Нового Заповіту, в яких згадується Антіохія Сирійська, досліджуються апокрифічні сюжети, що виникли на основі традиції Нового Заповіту, зокрема «Вчення апостола Аддая». Аналізується проблема різного ставлення сирійців до сюжетів Старого і Нового Заповітів. З’ясовуються причини і особливості такої диференціації. Автор статті зробив спробу з’ясувати сутність відмінностей історичної пам’яті освіченої частини населення і широких народних мас, пояснити причини і характер таких відмінностей.