http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/22249 Thu, 16 Apr 2026 15:52:37 GMT 2026-04-16T15:52:37Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25071 Title: Вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства: проблемне поле соціології моралі Authors: Борінштейн, Євген Руславович; Borinshteyn, Yevgen Ruslavovych Abstract: Релігія як система світогляду і спосіб життя зберігає свою роль одного з провідних регуляторів соціальних відносин в сучасному світі. Дослідники відзначають факти все зростаючого тяжіння до релігії з боку різних соціальних і культурних груп людей. Сучасна соціокультурна ситуація на планеті дозволяє зробити висновок, що релігія буде зберігати у всеосяжному майбутньому свою роль фундаменту універсальних етичних приписів, необхідність звернення до яких буде постійно наростати. Релігійна мораль як система норм, що обмежують матеріальні потреби людини і переорієнтують її на гуманітарну складову життєзабезпечення, цілком може бути використана з певними корективами в сучасній ситуації. Релігія зберігає своє значення в даний час і як спосіб знаходження окремою людиною стійких основ свого існування. Все це свідчить про значний потенціал сучасних релігій впливати на культуру сучасної людини і, отже, про збереження ними ролі витоків і провідників соціокультурних трансформацій. Метою роботи є вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства в контексті значущості моральної складової. Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження – релігія як елемент соціальної системи. Предмет дослідження – вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства. В якості теоретико-методологічної основи дослідження можемо виділити: аналіз наукової літератури; порівняльний метод; системний підхід; історичний метод; метод вторинного аналізу соціологічних досліджень. Результати. Особливість релігійного світогляду полягає в тому, що будь-яка окрема подія має сенс в силу її зв’язку із загальною картиною світу, в його трансцендентальному значенні. Релігія транслює культуру вибірково, зводячи її до такого загального фактору, який виражає єдність всієї конкретної культури. Сучасний світ характеризується посиленням ролі впливу релігії на ідентичність особистості, соціальних і культурних груп. У фокусі уваги сучасного наукового знання знаходиться вплив релігійного чинника на цивілізаційні процеси в суспільстві, зокрема на соціокультурну трансформацію. Дана ситуація в сукупності з видозміною функціонування моралі як соціального інституту вимагає перегляду концептуально-понятійного континууму, інтерпретативного потенціалу і методів пропаганди системи загальнолюдських цінностей. Religion as a system of worldview and way of life retains its role as one of the leading regulators of social relations in the modern world. Researchers note the facts of increasing attraction to religion on the part of various social and cultural groups of people. The current sociocultural situation on the planet allows us to conclude that religion will retain its role as the foundation of universal ethical prescriptions in the comprehensive future, the need to appeal to which will constantly increase. Religious morality as a system of norms that limit the material needs of a person and reorient him to the humanitarian component of life support may well be used with certain adjustments in the current situation. Religion retains its significance at the present time and as a way for an individual to find stable foundations for his existence. All this testifies to the significant potential of modern religions to influence the culture of modern man and, consequently, to preserve their role as the origins and conductors of sociocultural transformations. The aim of the work is the influence of religion on the sociocultural transformation of modern society in the context of the significance of the moral component. The object of research is religion as an element of the social system. The subject of the research is the influence of religion on the socio – cultural transformation of modern society. The theoretical and methodological foundations of the research, we can distinguish: analysis of scientific literature; comparative method; system approach; historical method; method of secondary analysis of sociological research. Results. The peculiarity of the religious worldview is that any individual event has meaning due to its connection with the general picture of the world, in its transcendental meaning. Religion translates culture selectively, reducing it to a general factor that expresses the unity of the entire particular culture. The modern world is characterized by an increasing role of the influence of religion on the identity of individuals, social and cultural groups. The focus of modern scientific knowledge is the influence of the religious factor on civilizational processes in society, in particular on sociocultural transformation. This situation, together with the modification of the functioning of morality as a social institution, requires a revision of the conceptual and conceptual continuum, interpretive potential and methods of promoting the system of universal values. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25071 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25069 Title: Інституціоналізація та вигорання громадської активності: аналіз взаємовпливу та загроз для довгострової стійкості Authors: Кузьмук, О. М. Abstract: В умовах повномасштабної війни громадянське суспільство України демонструє безпрецедентний рівень мобілізації, відіграючи ключову роль у національному спротиві. Проте тривале функціонування в режимі надзвичайного напруження актуалізує проблему виснаження людського капіталу. Існує наукова потреба у подоланні розриву між макросоціологічним аналізом структурних умов діяльності третього сектору та мікрорівневим вивченням психоемоційного стану активістів. Розуміння механізмів взаємовпливу між інституційним середовищем та індивідуальним вигоранням є критично важливим для прогнозування ризиків та забезпечення довгострокової стійкості (resilience) громадянського суспільства. Мета дослідження полягає у розробці та апробації гібридного методологічного підходу до аналізу кризових явищ у функціонуванні складних соціальних систем. Стаття має на меті продемонструвати, як синтез різнорівневих теорій дозволяє пояснити динаміку виснаження громадського сектору через призму інституційних дисфункцій. Методи дослідження. Методологічним ядром роботи є міждисциплінарна інтеграція теоретичних концепцій. Застосовано неоінституційну теорію Дугласа Норта для аналізу макрорівня («правила гри», формальні та неформальні обмеження) та трикомпонентну модель професійного вигорання Крістіни Маслач для аналізу мікрорівня. Концепція «інституційних пасток» Д. Норта використана для операціоналізації системних проблем (правова невизначеність, дефіцит ресурсів), тоді як інструментарій К. Маслач дозволив виміряти їхні наслідки для акторів (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція досягнень). Результати дослідження. У результаті дослідження сконструйовано пояснювальну модель самопідсилюваного циклу «низька інституціоналізація – високе вигорання». Доведено, що патогенне інституційне середовище виступає не лише фоном, а й активним тригером вигорання активістів. Визначено, що втрата людського капіталу внаслідок вигорання блокує можливості для розвитку сталих інституцій, замикаючи коло дисфункцій. Робота підтверджує високий евристичний потенціал запропонованого синтезу для діагностики загроз довгостроковій стійкості соціальних систем, де структурні чинники та людський ресурс є нерозривно пов’язаними. In the context of the full-scale war, civil society in Ukraine demonstrates an unprecedented level of mobilization, serving as a cornerstone of national resistance. However, functioning in a prolonged mode of emergency and extreme stress increasingly actualizes the critical issue of human capital depletion. There is a pressing scientific necessity to overcome the analytical disconnect between macro-sociological studies of the third sector’s structural conditions and micro-level examinations of the psycho-emotional states of individual activists. Comprehending the reciprocal mechanisms between the institutional environment and individual burnout is essential for predicting potential risks and securing the long-term resilience of civil society. Purpose. The primary objective of this study is to develop and validate a hybrid methodological approach designed to analyze crisis phenomena within the functioning of complex social systems. Specifically, the article aims to demonstrate how a synthesis of theoretical concepts from distinct levels of analysis can effectively explain the dynamics of exhaustion within the civic sector through the perspective of institutional dysfunctions. The methodological core of this research rests on interdisciplinary theoretical integration. It employs Douglas North’s neo-institutional theory to analyze the macro-level structure – specifically the formal and informal «rules of the game». Simultaneously, Christina Maslach’s three-component model of professional burnout is utilized to analyze the micro-level. The concept of «institutional traps» is applied to operationalize systemic dysfunctions such as legal uncertainty and resource deficits, while Maslach’s validated instruments measure their specific consequences for actors: emotional exhaustion, depersonalization, and the reduction of professional achievements. The application of this hybrid approach facilitated the construction of an explanatory model depicting a self-reinforcing cycle of «low institutionalization – high burnout». The findings demonstrate that a pathogenic institutional environment acts not merely as a passive context but as an active trigger for activist burnout. Furthermore, the study identifies that the loss of human capital resulting from burnout subsequently blocks opportunities for strengthening and developing sustainable institutions. This work confirms the significant heuristic potential of such interdisciplinary synthesis for diagnosing threats to the resilience of social systems where structural factors and human capital are inextricably intertwined. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25069 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25067 Title: Українська модель державно-церковних відносин та її вплив на культурну самоідентифікацію українців Authors: Дорош, А. М. Abstract: У статті здійснюється комплексний політико-філософський та релігієзнавчий аналіз української моделі державно-церковних відносин у контексті її впливу на процеси формування й трансформації культурної самоідентифікації українців у сучасних суспільно-політичних умовах. Державно-церковна взаємодія осмислюється не лише як інституційноправовий механізм регулювання релігійної сфери, але і як важливий соціокультурний чинник, що впливає на символічний простір нації, ціннісні орієнтації та моделі громадянської солідарності. Актуальність дослідження зумовлена глибокими трансформаціями українського суспільства, спричиненими процесами європейської інтеграції, деколонізації історичної пам’яті та повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, що актуалізували питання ролі релігійних інституцій у забезпеченні культурного суверенітету, духовної безпеки та національної консолідації. Особливу увагу приділено аналізу ризиків політизації релігії та меж допустимої взаємодії держави й церкви в умовах війни. Метою дослідження є виявлення сутнісних характеристик української моделі державноцерковних відносин, аналіз механізмів її функціонування та визначення напрямів впливу релігійного чинника на процеси культурної самоідентифікації українців. У межах дослідження розглянуто типології моделей державно-церковних відносин, специфіку українського релігійного ландшафту, а також роль релігії як чинника національної ідентичності. Методологічну основу дослідження становлять системний, інституційний, неоінституційний, соціокультурний, цивілізаційний та аксіологічний підходи, а також історико-порівняльний і формально-юридичний методи, що дозволяють розглядати державно-церковні відносини як багатовимірний феномен у його політичному, правовому та культурному вимірах. The article provides a comprehensive philosophical and political analysis of the Ukrainian model of state-church relations and examines its influence on the processes of cultural self-identification of Ukrainians in the context of contemporary socio-political transformations. Religion in Ukraine is interpreted not only as a sphere of individual belief, but also as a significant socio-cultural factor that shapes value orientations, symbolic meanings, and collective identities, particularly under the conditions of war, globalization, and European integration. The relevance of the study is determined by the intensification of interactions between the state and religious institutions amid processes of decolonization of historical memory, the reconfiguration of the religious landscape, and the growing role of churches in social consolidation, civic solidarity, and cultural resistance to external destructive influences. Special attention is paid to the challenges associated with politicization of religion, the preservation of interconfessional harmony, and the safeguarding of freedom of conscience in a pluralistic society. The aim of the study is to analyze the Ukrainian model of state–church relations and to identify the mechanisms through which it influences the formation and transformation of cultural selfidentification of Ukrainians in current socio-political conditions. To achieve this aim, the article examines the conceptual foundations of cultural self-identification, explores the historical prerequisites for the formation of the Ukrainian model of state–church relations, and determines the role of religious institutions in preserving national traditions, historical memory, and symbolic markers of identity. The methodological framework of the research is based on an interdisciplinary combination of political science, religious studies, social philosophy, and cultural studies. The study employs systemic, institutional, neo-institutional, historical-comparative, socio-cultural, civilizational, and axiological approaches, which allow for a holistic analysis of state–church relations as a multilevel social system and for the identification of their value-based and symbolic dimensions. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25067 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25065 Title: Historical roots of protestant existentialism Authors: Данканіч, Артем Сергійович; Dankanich, Artem Serhiiovych Abstract: Тhe term «Christian existentialism» has long been established in the scholarly literature; however, its internal differentiation has received little systematic analysis. For this reason, this article proposes to examine Christian existentialism at the denominational level – Catholic, Orthodox, and Protestant – each of which developed within distinct confessional and cultural contexts. The Protestant form of existentialism, in particular, underwent a long and complex process of development, emerging largely as a reaction to the theological and cultural dynamics that have shaped Protestantism since the Enlightenment. Goal of the research. Given the specificity of the research topic, the primary objective of this article is to identify the key moments in the formation and development of Protestant existentialism. Methods and research results. Given that the concept of Protestant existentialism remains largely unarticulated in the scholarly literature, this article adopts historicism as its primary methodological approach. This approach enables an examination of the origins and development of Protestant existentialism. Protestant existentialism passed through two principal stages of development: its formative origins in the nineteenth century and its conceptual consolidation in the 1920s. Fourth, the historical emergence of Protestant existentialism can be understood, on the one hand, as a reaction against modern rationalism and, on the other, as the result of a complex constellation of intellectual influences, among which the most significant were Schelling’s German Idealism, Nietzsche’s philosophy of life, neo-Kantianism, Dilthey’s hermeneutics, Husserl’s phenomenology, and Heidegger’s fundamental ontology. Although Protestant existentialism was not a homogeneous phenomenon, it brought together thinkers from two main traditions – Lutheran and Reformed – who were actively engaged in the social and political processes of the 1920s and 1930s. Термін «християнський екзистенціалізм» уже тривалий час існує в науковій літературі, однак його внутрішня диференціація досі не стала предметом систематичного аналізу. У зв’язку з цим у статті пропонується розглядати християнський екзистенціалізм на рівні конфесійного поділу – католицького, православного та протестантського, кожен із яких формувався у власному конфесійному й культурному контексті. Особливої уваги потребує дослідження протестантської форми екзистенціалізму, яка пройшла тривалий і складний шлях розвитку, сформувавшись значною мірою як реакція на богословські та культурні процеси, що відбувалися в межах протестантизму, починаючи з доби Просвітництва. Мета. З огляду на специфіку теми дослідження, основною метою статті є виявлення ключових етапів формування та розвитку протестантського екзистенціалізму. Методи та езультати дослідження. Зважаючи на те, що концепт протестантського екзистенціалізму залишається недостатньо артикульованим у науковій літературі, у статті як основний методологічний підхід застосовано принцип історизму. Це дало змогу простежити витоки та еволюцію протестантського екзистенціалізму. У своєму розвитку він пройшов два основні етапи: період формування у ХІХ столітті та концептуального оформлення у 1920-х роках ХХ століття. Історичне виникнення протестантського екзистенціалізму, з одного боку, можна розглядати як реакцію на модерний раціоналізм, а з іншого – як результат складної сукупності інтелектуальних впливів, якого він зазнав від німецького ідеалізму Ф. Шеллінга, філософії життя Ф. Ніцше, неокантіанства, герменевтики В. Дільтея, феноменології Е. Гуссерля та фундаментальної онтологія М. Гайдеггера. Хоча протестантський екзистенціалізм не був однорідним явищем, він об’єднав мислителів двох основних традицій – лютеранської (Сьорен К’єркегор, Рудольф Бультман, Пауль Тілліх, Фрідріх Гогартен, брати Нібури та Дітріх Бонгеффер) та реформатської (Едуард Турнейсен, Карл Барт та Еміль Бруннер), – які брали активну участь у соціальних і політичних процесах 1920 – 1930-х років. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25065 2025-01-01T00:00:00Z