http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12456 Fri, 10 Apr 2026 10:17:34 GMT 2026-04-10T10:17:34Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12581 Title: Проблемні ситуації в науці: філософський контекст Authors: Зуб, Анастасія Андріївна; Петінова, Оксана Борисівна; Petinova, Oksana Borysivna Abstract: The problem is a form of development of knowledge, a form of transition from old knowledge to new. Constantly changing and creating new descriptive theories is difficult enough, moreover, it is often difficult and impractical to abandon old theories without creating worthy alternatives. The article discusses the features of the emergence and solution of problem situations in science, the rules that must be followed in the process of identifying false elements of previous theories. The author pays attention to the philosophical context of the construction of theories, so that it is possible to prevent the occurrence of problem situations in the future, and also analyzes the ways of choosing from a variety of options for new theories that allow you to choose the best problem situation. For this, it is necessary to understand the nature, causes and patterns of the emergence of problematic situations in science. The author concludes that scientific research is always a chain of related problems. Moreover, the area of problems and the area of already completed knowledge are so closely interpenetrated that it is impossible to separate them mechanically from each other. In a cognitive sense, the essence of the problem forms a contradiction between knowledge and ignorance. A scientific problem is a methodological device not only for raising a question, but also for finding its solution. The problem in the most general sense is understood as knowledge of ignorance, as a set of judgments, and includes not only previously established facts, but also judgments about the still unknown content of the object. The problem looks like an objective contradiction expressed in the concept between the language of observation and the language of theory, an empirical fact and a theoretical description. The formulation and solution of the problem serves as a means of acquiring new knowledge. The concept of a problem is defined ambiguously: as a content that is not in accumulated knowledge; as a reconstruction of the existing initial theory, the existing array of knowledge. The statement of a scientific problem includes the awareness of a problem situation; the formation of a problem plan with its subsequent concretization into a series of questions replacing each other; determination of specific ways, means, methods of scientific research. The problematic situation, as a rule, is the result of a contradiction between the facts newly discovered in science and the existing theory. Проблема – це форма розвитку знання, форма переходу від старого знання до нового. Постійно змінювати і створювати нові описові теорії досить важко, до того ж часто буває важко і непрактично відмовлятися від старих теорій, не створюючи гідних альтернатив. У статті розглядаються особливості виникнення та розв’язування проблемних ситуацій у науці, правила, яких потрібно дотримуватися в процесі виявлення помилкових елементів попередніх теорій. Автор приділяє увагу філософському контексту конструювання теорій, щоб можна було в подальшому запобігти виникненню проблемних ситуацій, а також аналізує шляхи вибору з безлічі варіантів нових теорій, що дозволяють обрати найкращу проблемну ситуацію. Для цього необхідно зрозуміти сутність, причини і закономірності появи проблемних ситуацій у науці. Автор робить висновок про те, що наукове дослідження завжди являє собою ланцюг пов’язаних між собою проблем. При цьому сфера проблем і сфера вже завершеного знання настільки тісно взаємопроникають, що механічно відокремити їх неможливо. У пізнавальному відношенні сутність проблеми утворює протиріччя між знанням і незнанням. Наукова проблема є методологічним прийомом не тільки постановки питання, а й пошуків його вирішення. Проблема в найзагальнішому сенсі розуміється як знання про незнання, як сукупність суджень і включає в себе не тільки раніше встановлені факти, але і судження про ще непізнаний зміст об’єкта. Проблема виглядає як виражене в понятті об’єктивне протиріччя між мовою спостереження і мовою теорії, емпіричним фактом і теоретичним описом. Постановка і вирішення проблеми служить засобом отримання нового знання. Поняття проблеми визначається неоднозначно: як зміст, який не є в накопиченому знанні; як реконструкція наявної вихідної теорії, наявного масиву знання. Постановка наукової проблеми включає в себе усвідомлення проблемної ситуації; формування проблемного задуму з подальшою його конкретизацією в серію питань, що змінюють одне одного; визначення конкретних шляхів, засобів, методів наукового дослідження. Проблемна ситуація є зазвичай результатом протиріччя між знову відкритими в науці фактами та наявною теорією. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12581 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12580 Title: Умови етапу зростання системи освіти у дискурсі життєвого циклу індустріальної цивілізації Authors: Зінкевич, Василь Іванович; Zinkevych, Vasyl Ivanovych Abstract: The article analyzes the self-deployment conditions of the industrial education system, referred by author to: the spirit of the era, philosophy, the scientific picture of the world, worldview, ideology. Cognitive work is based on two instruments: the civilizational approach and the paradigm of the life cycle of social systems. The growth period of the industrial education system is includes 1700- 1895. Conditions are perceived as a set of environmental factors that influence the self-deployment of the industrial education system. It is emphasized that since the New time the spirit of the era has been imbued with faith in the power of the human mind, its inexhaustible possibilities of knowing the world. The Enlightenment movement and capitalism with socialism brought new breath to it. The decisive role of philosophy is emphasized. In its structure H. Hegel distinguished such features as anxiety, internal fermentation, dynamics, differentiation and separation, combined with the aspiration towards unification and integration, the affirmation of the principle of "subjectivity", which was deciphered through freedom, individualization, rationality, autonomy of activity. It is emphasized that the content and form of being at this stage were significantly influenced by the change in the existing scientific picture of the world. It is noted that the world view of this period has undergone several metamorphoses. At the beginning of the stage, society was influenced by the idea of Renaissance humanism, which formed a new attitude towards the human personality, and recognized individuality as one of the most valuable human qualities; it is noted that the worldview of this period gradually acquired the status of scientific. This was influenced by the development of science that conceptualized and gained social weight; ideological support for the development of the system of industrial education in bourgeois and socialist countries was directed by various ideologists. If liberal ideology prevailed in the first case, then marxism-leninism "worked" in the second, and in the following period some other countries were guided by the doctrines of their own governors. On the whole, ideology has undergone a long journey of transformation from rationalism to the emergence of the first signs of technocratism, which matured and became aggressive at the next stage of self-deployment of the industrial education system. The world has fallen into the trap of rationalism, thus bringing industrial civilization closer to self-destruction. At the same stage, a new culture began to fully influence the development of education, which formed the semantic value field of industrial civilization. У статті аналізуються умови етапу саморозгортання системи індустріальної освіти, до яких автором віднесено: дух епохи, філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію. Пізнавальна робота спирається на два інструменти: цивілізаційний підхід і парадигму життєвого циклу соціальних систем. Період зростання системи індустріальної освіти займає час з 1700 по 1895 рік. Умови сприймаються як сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на саморозгортання системи індустріальної освіти. Підкреслюється, що дух епохи починаючи з Нового часу був просякнутий вірою в силу людського розуму, його невичерпні можливості пізнання світу. Новий подих в нього вніс рух Просвітництва і капіталізм з соціалізмом. Підкреслюється визначальна роль філософії, у структурі якої Г. Гегель виокремив такі риси, як неспокій, внутрішнє бродіння, динаміка, диференціація і відокремлення, яке поєднується з устремлінням до об’єднання та інтеграції, утвердженням принципу «суб’єктивності», який розшифровували через свободу, індивідуалізм, раціональність, автономію діяльності. Підкреслюється, що на зміст і форму буття цього етапу суттєво вплинула зміна наявної наукової картини світу. Зазначається, що світогляд цього періоду пройшов декілька метаморфоз. На початку етапу суспільство було під впливом ідеї гуманізму Відродження, що сформувало нове ставлення до людської особистості, визнало індивідуальність однією з найцінніших людських якостей; зазначається, що світогляд цього періоду закономірно поступово набував статусу наукового. На це вплинув розвиток науки, що концептуалізувалась і набрала соціальної ваги; ідеологічне забезпечення розбудови системи індустріальної освіти у буржуазних і соціалістичних країнах спрямовувалось різними ідеологемами. Якщо у першому разі привалювала ліберальна ідеологія, то у другому – «працював» марксизм-ленінізм, а у наступному періоді деякі інші країни керувались вченнями власних керманичів. Загалом же ідеологія за цей час пройшла довгий шлях трансформації від раціоналізму до появи перших ознак технократизму, що на наступному етапі саморозгортання системи індустріальної освіти набрав зрілості і став агресивним. Світ потрапив у пастку раціоналізму і тим самим наблизив індустріальну цивілізацію до саморозпаду. На цьому ж етапі вже на розвиток освіти почала повною мірою впливати й нова культура, що утворила ціннісно-смислове поле власне індустріальної цивілізації. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12580 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12579 Title: Georg Hegel’s “Philosophy of science” as a methodology for researching socio-historical processes Authors: Stezhko, Zoya Vasylivna; Kharchenko, Julia Volodymyrivna; Shalimova, Nataliia Stanislavivna Abstract: This article analyses the philosophical concept of G. Hegel as a system of evidentiary knowledge based on a reasonable comprehension of reality, and as a system of categories with methodological possibilities in explaining and predicting socio-historical processes. The relevance of the topic is determined by the need to find a solution to the problem of patterns in socio-historical processes. The purpose of article is to explore the methodological possibilities of Hegel’s philosophy in explaining and predicting socio-historical processes – in the context of rational epistemology. Study methods: the method of ascent from abstract to concrete, the method of the unity of historical and logical, and so the general scientific methods – analysis and synthesis, induction and deduction, comparative analysis, abstracting. Results. The deep internal logic of interconversions of the philosophical categories of Hegel’s system has been presented. The movement of abstraction follows the context of Hegel’s methodology from the initial rationalization of the diversity of historical events to the comprehension of their integrity in historical and philosophical laws. The objective and subjective factors that determine the difficulties of this process have been distinguished and analyzed. The specifics of Hegel’s understanding of freedom and historical necessity and their influence on the formation of general laws of history have been considered. The place and role of irrational and subjective factors in the «canvases» of the knowledge of the laws of social development have been determined. The example of the position on the dialectic of quantitative and qualitative changes illustrates the methodological possibilities of Hegel’s philosophy in the field of history. У статті аналізується філософська концепція Г. Гегеля як система доказових знань, які базуються на раціональному осмисленні дійсності, та як система принципів і категорій із методологічними можливостями в області філософії науки, зокрема історії. Актуальність теми визначається необхідністю пошуку рішення тисячолітньої проблеми закономірностей у соціально-історичних процесах та надання історії статусу науки. Метою статті є внесення посильного вкладу у визначення методологічних можливостей філософської концепції Г. Гегеля в поясненні, передбаченні та прогнозуванні соціально-історичних процесів – у контексті раціональної епістемології. Методи та результати дослідження. Методологією є принципи, категорії та методи раціональної філософії – сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного, а також загальнонаукові методи – аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняльний аналіз, узагальнення, абстрагування. Представлено глибинну внутрішню логіку взаємопереходів філософських категорій концепції Г. Гегеля, яка визначає рух абстракції від початкової раціоналізації розмаїття конкретних історичних подій до розуміння їхньої глибинної цілісності та каузальності. Обґрунтована можливість формування загальних законів історії, проте: 1) лише в історико-філософському дискурсі; 2) лише у прийнятних рамках багатозначності (із визнанням принципової неможливості повної раціоналізації історичних подій). Проаналізовано причини, що знижують практичну ефективність імплементації методологічних вимог. Робиться висновок про необхідність переорієнтації державної політики на повагу до філософської методології. Розглянуто специфіку розуміння Г. Гегелем свободи й історичної необхідності та їхній вплив на формування загальних законів історії. Визначено місце та роль ірраціональних суб’єктивних чинників постмодернізму в «канві» пізнання законів суспільного розвитку. Проілюстровано ефективність методологічних вимог філософії Г. Гегеля в галузі історії на прикладі діалектики кількісних та якісних змін. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12579 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12578 Title: Феліцитарні уявлення в європейській філософській традиції епохи Відродження та Раннього модерну Authors: Співак, Володимир Васильович Abstract: The article examines the idea of a happy life in the philosophical thought of the Renaissance and early modern times. Special attention in the article is paid to the teachings of Renaissance humanists about happiness and the views of Jesuit moral casuistry on this issue. The relevance of the study of the process of formation of felicitarian ideas in the European intellectual tradition is obvious, because the category of “happiness” is fundamental to the analysis of the moral and ethical system, norms of behavior and the concept of meaning of life. The purpose of this article is to consider ideas about happiness inherent in the Renaissance and early Modernism, given the isolation of those achievements that influenced the further formation of philosophical ideas about the meaning of human life inherent in modernity. Research methods are dictated by the subject and the specifics of the source base. The scientific and methodological basis of the study is an interdisciplinary approach, which includes historical, philosophical, cultural and axiological principles of analysis. Historical and comparative research methods were also used. The results of the study are reflected in the conclusions of the article. Thus, it is concluded about the hereditary connection of the views of thinkers of the Renaissance and early modern times with the teachings of philosophers of Antiquity and the Middle Ages. In the Renaissance there is a deepening gradation of different types of ideas about happiness. Yes, true happiness continues to be recognized as heavenly bliss. At the same time, the human right to earthly happiness is recognized. Thus, in justifying human nature, humanists recognize the individual’s right to the satisfaction of bodily needs and, consequently, to the receipt of material goods and bodily pleasures. Another way of interpreting this concept is the Epicurean tendency to understand happiness as a contemplative life of a sage. An active life aimed at creative work and cognition is also understood as a kind of happiness. According to the theorists of Catholic moral theology, earthly happiness, which is associated with the possession of earthly goods, is not in itself considered necessarily bad or sinful. Happiness and misery on earth are given to man by God’s will, as a reward or a test, and it is up to man whether they will benefit him or lead to death. Earthly happiness is good when it promotes salvation, and evil when it becomes an obstacle. The hedonistic model of happiness is rejected by Catholic authors. У статті досліджено уявлення про щасливе життя у філософській думці епохи Відродження та ранньомодерного часу. Окрема увага у статті звертається на вчення ренесансних гуманістів про щастя та погляди єзуїтської моральної казуїстики на цю проблематику. Актуальність проблеми дослідження процесу становлення феліцитарних уявлень у європейській інтелектуальній традиції є очевидною, адже категорія «щастя» є засадничою для аналізу морально-етичної системи, норм поведінки та концепту сенсу життя. Метою статті є розгляд уявлень про щастя, властивих епохам Відродження та раннього модерну з огляду на виокремлення тих здобутків, які вплинули на подальше формування філософських уявлень про сенс життя людині, властивих сучасності. Методи та результати дослідження. Методи дослідження продиктовані предметом та специфікою джерельної бази. Науково-методологічною основою дослідження є міждисциплінарний підхід, який включає в себе історико-філософський, культурологічний і аксіологічний принципи аналізу. Також використано історичний та компаративний методи дослідження. Результати дослідження відображені у висновках статті. Так, робиться висновок про спадкоємний зв’язок поглядів мислителів Ренесансу та ранньомодерних часів із вченням філософів Античності та Середньовіччя. В епоху Відродження спостерігається поглиблення градації різних типів уявлень про щастя. Так, істинним щастям продовжує визнаватися небесне блаженство. Водночас визнається право людини на земне щастя. Так, виправдовуючи людську природу, гуманісти визнають право індивіда на задоволення тілесних потреб, а отже, і на отримання матеріальних благ та тілесних задоволень. Іншим способом трактування цього поняття є епікурівська тенденція розуміння щастя як споглядального життя мудреця. Активне життя, спрямоване на творчу працю та пізнання, також розуміється як різновид щастя. Згідно з теоретиками католицької моральної теології, земне щастя, що пов’язане з володінням земними благами, саме собою не вважається чимось неодмінно поганим чи гріховним. Щастя та нещастя на землі дається людині з Божої волі, як нагорода чи випробування, і лише від людини залежить, чи підуть вони їй на користь, чи призведуть до загибелі. Земне щастя є добром, коли сприяє спасінню, і злом, коли стає йому перешкодою. Гедоністична модель щастя католицькими авторами відкидається. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/12578 2020-01-01T00:00:00Z