http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/66 2026-04-15T10:48:45Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25071 Title: Вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства: проблемне поле соціології моралі Authors: Борінштейн, Євген Руславович; Borinshteyn, Yevgen Ruslavovych Abstract: Релігія як система світогляду і спосіб життя зберігає свою роль одного з провідних регуляторів соціальних відносин в сучасному світі. Дослідники відзначають факти все зростаючого тяжіння до релігії з боку різних соціальних і культурних груп людей. Сучасна соціокультурна ситуація на планеті дозволяє зробити висновок, що релігія буде зберігати у всеосяжному майбутньому свою роль фундаменту універсальних етичних приписів, необхідність звернення до яких буде постійно наростати. Релігійна мораль як система норм, що обмежують матеріальні потреби людини і переорієнтують її на гуманітарну складову життєзабезпечення, цілком може бути використана з певними корективами в сучасній ситуації. Релігія зберігає своє значення в даний час і як спосіб знаходження окремою людиною стійких основ свого існування. Все це свідчить про значний потенціал сучасних релігій впливати на культуру сучасної людини і, отже, про збереження ними ролі витоків і провідників соціокультурних трансформацій. Метою роботи є вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства в контексті значущості моральної складової. Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження – релігія як елемент соціальної системи. Предмет дослідження – вплив релігії на соціокультурну трансформацію сучасного суспільства. В якості теоретико-методологічної основи дослідження можемо виділити: аналіз наукової літератури; порівняльний метод; системний підхід; історичний метод; метод вторинного аналізу соціологічних досліджень. Результати. Особливість релігійного світогляду полягає в тому, що будь-яка окрема подія має сенс в силу її зв’язку із загальною картиною світу, в його трансцендентальному значенні. Релігія транслює культуру вибірково, зводячи її до такого загального фактору, який виражає єдність всієї конкретної культури. Сучасний світ характеризується посиленням ролі впливу релігії на ідентичність особистості, соціальних і культурних груп. У фокусі уваги сучасного наукового знання знаходиться вплив релігійного чинника на цивілізаційні процеси в суспільстві, зокрема на соціокультурну трансформацію. Дана ситуація в сукупності з видозміною функціонування моралі як соціального інституту вимагає перегляду концептуально-понятійного континууму, інтерпретативного потенціалу і методів пропаганди системи загальнолюдських цінностей. Religion as a system of worldview and way of life retains its role as one of the leading regulators of social relations in the modern world. Researchers note the facts of increasing attraction to religion on the part of various social and cultural groups of people. The current sociocultural situation on the planet allows us to conclude that religion will retain its role as the foundation of universal ethical prescriptions in the comprehensive future, the need to appeal to which will constantly increase. Religious morality as a system of norms that limit the material needs of a person and reorient him to the humanitarian component of life support may well be used with certain adjustments in the current situation. Religion retains its significance at the present time and as a way for an individual to find stable foundations for his existence. All this testifies to the significant potential of modern religions to influence the culture of modern man and, consequently, to preserve their role as the origins and conductors of sociocultural transformations. The aim of the work is the influence of religion on the sociocultural transformation of modern society in the context of the significance of the moral component. The object of research is religion as an element of the social system. The subject of the research is the influence of religion on the socio – cultural transformation of modern society. The theoretical and methodological foundations of the research, we can distinguish: analysis of scientific literature; comparative method; system approach; historical method; method of secondary analysis of sociological research. Results. The peculiarity of the religious worldview is that any individual event has meaning due to its connection with the general picture of the world, in its transcendental meaning. Religion translates culture selectively, reducing it to a general factor that expresses the unity of the entire particular culture. The modern world is characterized by an increasing role of the influence of religion on the identity of individuals, social and cultural groups. The focus of modern scientific knowledge is the influence of the religious factor on civilizational processes in society, in particular on sociocultural transformation. This situation, together with the modification of the functioning of morality as a social institution, requires a revision of the conceptual and conceptual continuum, interpretive potential and methods of promoting the system of universal values. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25070 Title: Трансформація ролі Європейського Союзу в зовнішньополітичній стратегії Великої Британії (2021–2025): безпековий аспект Authors: Прихненко, М. І. Abstract: Дослідження присвячене еволюції зовнішньополітичної стратегії Великої Британії щодо Європейського Союзу в безпековому контексті після Brexit. Протягом тривалого періоду вважалося, що після виходу Сполученого Королівства зі складу ЄС значний потенціал для розбудови оборонної та безпекової взаємодії ігнорувався, і лише з приходом до влади нового уряду лейбористів цей процес отримав поштовх до відновлення. У світлі повномасштабного вторгнення росії в Україн, питання формалізації відносин між Британією та ЄС набуло критичного значення для європейської архітектури безпеки. Аналіз трансформації від концепції «Global Britain» до парадигми «NATO First» та «Europe First» дозволяє зрозуміти нову роль Лондона як лідера на континенті та партнера Брюсселя. Метою дослідження є аналіз ролі Європейського Союзу у безпековій стратегії Великої Британії на сучасному етапі. Концептуально, дослідження базується на перетині теорій неореалізму та ліберального інституціоналізму, що дозволяє пояснити поєднання прагнення до суверенітету з необхідністю колективної оборони. В дослідження було використано системний підхід, порівняльний аналіз та Case Study. Доведено, що сучасна стратегія Лондона базується на «прагматичному поверненні» в Європу за збереження домінуючої ролі НАТО. Співпраця з ЄС визнається необхідною для протидії гібридним загрозам та підтримки України, проте формат взаємодії залишається вибірковим. Визначено, що війна в Україні стала каталізатором цього зближення, проте економічний протекціонізм (кейс фонду SAFE) та питання суверенітету залишаються точками напруги. Особливу увагу приділено взаємодії між Великою Британією, Польщею, державами Балтії та Україною, що зміщує фокус британської активності на Східний фланг. Для України цей процес відкриває можливості для поглиблення тристоронньої співпраці «Київ-Брюссель-Лондон», що є важливим елементом зміцнення національної безпеки в умовах тривалої російської агресії. The study is devoted to the evolution of the United Kingdom’s foreign policy strategy toward the European Union in the post-Brexit security context. For a long period of time, it was widely believed that following the UK’s departure from the EU, significant opportunities for mutually beneficial defense and security cooperation remained untapped. It was only recently, with the arrival of the new Labour administration, that this process received a renewed impetus for recovery. In light of russia’s full-scale invasion of Ukraine, the formalization of relations between Britain and the EU has become critical for the European security architecture. Analyzing the transformation from the “Global Britain” concept to the “NATO First” and “Europe First” paradigms provides an understanding of London’s new role as a continental leader and a partner to Brussels. The purpose of the study is to analyze the role of the European Union in the UK’s security strategy at the current stage. Conceptually, the research is based on the intersection of neorealism and liberal institutionalism, which allows for explaining the combination of the drive for sovereignty with the necessity of collective defense. The study utilizes a systematic approach, comparative analysis, and case studies. It is argued that London’s contemporary strategy is based on a “pragmatic return” to Europe while maintaining the dominant role of NATO. Cooperation with the EU is recognized as essential for countering hybrid threats and supporting Ukraine, although the format of interaction remains selective. The study identifies that the war in Ukraine served as a catalyst for this rapprochement; however, economic protectionism (as seen in the SAFE fund case) and sovereignty concerns remain points of tension. Attention is paid to the interaction between the United Kingdom, Poland, the Baltic States, and Ukraine, which shifts the focus of British activity to the Eastern Flank. For Ukraine, this process opens opportunities for deepening trilateral cooperation within the “Kyiv-Brussels-London” triangle, serving as a vital element in strengthening national security amidst prolonged russian aggression. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25069 Title: Інституціоналізація та вигорання громадської активності: аналіз взаємовпливу та загроз для довгострової стійкості Authors: Кузьмук, О. М. Abstract: В умовах повномасштабної війни громадянське суспільство України демонструє безпрецедентний рівень мобілізації, відіграючи ключову роль у національному спротиві. Проте тривале функціонування в режимі надзвичайного напруження актуалізує проблему виснаження людського капіталу. Існує наукова потреба у подоланні розриву між макросоціологічним аналізом структурних умов діяльності третього сектору та мікрорівневим вивченням психоемоційного стану активістів. Розуміння механізмів взаємовпливу між інституційним середовищем та індивідуальним вигоранням є критично важливим для прогнозування ризиків та забезпечення довгострокової стійкості (resilience) громадянського суспільства. Мета дослідження полягає у розробці та апробації гібридного методологічного підходу до аналізу кризових явищ у функціонуванні складних соціальних систем. Стаття має на меті продемонструвати, як синтез різнорівневих теорій дозволяє пояснити динаміку виснаження громадського сектору через призму інституційних дисфункцій. Методи дослідження. Методологічним ядром роботи є міждисциплінарна інтеграція теоретичних концепцій. Застосовано неоінституційну теорію Дугласа Норта для аналізу макрорівня («правила гри», формальні та неформальні обмеження) та трикомпонентну модель професійного вигорання Крістіни Маслач для аналізу мікрорівня. Концепція «інституційних пасток» Д. Норта використана для операціоналізації системних проблем (правова невизначеність, дефіцит ресурсів), тоді як інструментарій К. Маслач дозволив виміряти їхні наслідки для акторів (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція досягнень). Результати дослідження. У результаті дослідження сконструйовано пояснювальну модель самопідсилюваного циклу «низька інституціоналізація – високе вигорання». Доведено, що патогенне інституційне середовище виступає не лише фоном, а й активним тригером вигорання активістів. Визначено, що втрата людського капіталу внаслідок вигорання блокує можливості для розвитку сталих інституцій, замикаючи коло дисфункцій. Робота підтверджує високий евристичний потенціал запропонованого синтезу для діагностики загроз довгостроковій стійкості соціальних систем, де структурні чинники та людський ресурс є нерозривно пов’язаними. In the context of the full-scale war, civil society in Ukraine demonstrates an unprecedented level of mobilization, serving as a cornerstone of national resistance. However, functioning in a prolonged mode of emergency and extreme stress increasingly actualizes the critical issue of human capital depletion. There is a pressing scientific necessity to overcome the analytical disconnect between macro-sociological studies of the third sector’s structural conditions and micro-level examinations of the psycho-emotional states of individual activists. Comprehending the reciprocal mechanisms between the institutional environment and individual burnout is essential for predicting potential risks and securing the long-term resilience of civil society. Purpose. The primary objective of this study is to develop and validate a hybrid methodological approach designed to analyze crisis phenomena within the functioning of complex social systems. Specifically, the article aims to demonstrate how a synthesis of theoretical concepts from distinct levels of analysis can effectively explain the dynamics of exhaustion within the civic sector through the perspective of institutional dysfunctions. The methodological core of this research rests on interdisciplinary theoretical integration. It employs Douglas North’s neo-institutional theory to analyze the macro-level structure – specifically the formal and informal «rules of the game». Simultaneously, Christina Maslach’s three-component model of professional burnout is utilized to analyze the micro-level. The concept of «institutional traps» is applied to operationalize systemic dysfunctions such as legal uncertainty and resource deficits, while Maslach’s validated instruments measure their specific consequences for actors: emotional exhaustion, depersonalization, and the reduction of professional achievements. The application of this hybrid approach facilitated the construction of an explanatory model depicting a self-reinforcing cycle of «low institutionalization – high burnout». The findings demonstrate that a pathogenic institutional environment acts not merely as a passive context but as an active trigger for activist burnout. Furthermore, the study identifies that the loss of human capital resulting from burnout subsequently blocks opportunities for strengthening and developing sustainable institutions. This work confirms the significant heuristic potential of such interdisciplinary synthesis for diagnosing threats to the resilience of social systems where structural factors and human capital are inextricably intertwined. 2025-01-01T00:00:00Z http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/25068 Title: Політичні ризики приймаючих країн ЄС в умовах напливу мігрантів-біженців від війни з України Authors: Козловська, Людмила Володимирівна; Kozlovska, Liydmyla Abstract: В сучасній політичній ризикології з ідентифікацією, аналізом, оцінкою та прогнозуванням ймовірних негативних наслідків політичних рішень, подій та процесів, розробкою методів управління цими ризиками в умовах політичної нестабільності визначне місце займає розкриття розуміння, прогнозування та управління міграційними процесами в приймаючих країнах ЄС в умовах агресії рф в Україні. В цьому напрямку в статті розглянуто фактори, що призводять до виникнення політичних ризиків в країнах Європейського Співтовариства в умовах напливу мігрантів-бженців від війни з України. Політичний феномен міграції (в варіанті України 2022-2026 рр. – в новому ракурсі бачення ) є тим соціально-політичним фактором, який має велику невизначеність в сучасному світовому співтоваристві, включаючи соціально-політичні, економічні, культурні, екологічні та інші чинники. Цей феномен має оцінку визначення ймовірності настання ризикової події і її потенційних позитивних та негативних наслідків. У визначенні політичного феномену міграції українців 2022-2026 рр. в умовах агресії рф до приймаючих країн ЄС виділяється особлива стійкість демократичних засад цих країн, які є дійсним втіленням прав і свобод, зафіксованих в Загальній декларації прав людини. В зазначених позитивних наслідках політичних ризиків від прийому українських біженців від війни в умовах агресії рф виокремлюється співпраця в приймаючих країн ЄС, як основа для отримання додаткової робочої сили – українських біженців від війни працездатного віку, додаткового фінансування зі спільного бюджету ЄС, додаткових перспектив швидкого розвитку в нових умовах, об’єднання зусиль, зміцнення механізмів взаємодії. Один із інструментів політичної ризикології – кризове управління – допомогло урядам приймаючих країн ЄС швидко мобілізуватись на вирішення нагальних питань, пов’язаних з прийомом, розташуванням і забезпеченням всим необхідним прибулих з України біженців від війни. Це стало можливим завдяки урядовій гнучкості та мобілізації громадськості шляхом діяльності волонтерських та благодійних організацій, що сприяло підвищенню стійкості суспільства, перетворюючи ризики на можливості для зростання. In modern political riskology, which involves identifying, analysing, assessing and forecasting the likely negative consequences of political decisions, events and processes, and developing methods for managing these risks in conditions of political instability, a prominent place is given to revealing an understanding of, forecasting and managing migration processes in EU host countries in the context of Russian aggression in Ukraine. In this regard, the article examines the factors that lead to political risks in the countries of the European Community in the context of the influx of migrants fleeing the war in Ukraine. The political phenomenon of migration (in the case of Ukraine in 2022-2026 – from a new perspective) is a socio-political factor that has great uncertainty in the modern world community, including socio-political, economic, cultural, environmental and other factors. This phenomenon involves assessing the probability of a risky event occurring and its potential positive and negative consequences. In defining the political phenomenon of Ukrainian migration in 2022-2026 in the context of Russian aggression towards EU host countries, the particular stability of the democratic foundations of these countries, which are the true embodiment of the rights and freedoms enshrined in the Universal Declaration of Human Rights, stands out. Among the positive consequences of political risks associated with accepting Ukrainian refugees from the war in the context of Russian aggression, cooperation in EU host countries stands out as a basis for obtaining additional labour force – Ukrainian refugees from the war of working age, additional funding from the EU common budget, additional prospects for rapid development in new conditions, the pooling of efforts, and the strengthening of mechanisms for interaction. One of the tools of political risk management – crisis management – helped the governments of EU host countries to quickly mobilise to address urgent issues related to the reception, accommodation and provision of all necessary assistance to refugees from the war in Ukraine. This was made possible by the government’s flexibility and the mobilisation of the public through the activities of volunteer and charitable organisations, which contributed to increasing the resilience of society, turning risks into opportunities for growth. 2025-01-01T00:00:00Z