DSpace Collection:
dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/12582
2024-03-28T12:00:53ZДиференційований підхід до роботи з персоналом соціальних служб
dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/14758
Title: Диференційований підхід до роботи з персоналом соціальних служб
Authors: Бутиліна, Олена Вікторівна; Євдокимова, Ірина Анатоліївна
Abstract: The actuality of the problem. Challenges of the external environment and general trends in
the development of social work as a social institution necessitate constant training of specialists in
social sphere, their mastery of new methods of work, formats of interaction with clients, information
technology and more. These tasks can be solved by using appropriate management methods, because
working with the staff of the organization is aimed to targeted impact on employees.
The purpose of the article is to determine the features of training of social agencies specialists
in Ukraine and to develop a differentiated approach to the management of social agency personnel,
aimed at forming relevant skills for a modern specialist.
Research methods. The article used a combination of general scientific methods of cognition:
analysis and generalization, as well as a sociological approach, which is based on a stratification
method of analysis (differentiation of social agency staff by age and status-role criteria).
Research results. The analysis is carried out in two areas of management: traditional, which
involves work on quality recruitment, adaptation of newcomers, motivation and incentives, staff
training, etc., and modern - work to preserve and develop personal qualities of professionals, increase
their professionalism. The authors note that the main task of the manager of the organization is to form
in professionals the motivation to learn. Within the first direction of management, formal education
is used mainly according to the relevant program with certain control measures and confirmation
of the result (certificate). The second direction is characterized by a variety of forms of non-formal
education. The article proposes the division of these forms into 3 groups: practically oriented,
theoretically oriented and complex.
According to the stratification criteria – age and status-role characteristics – three groups of social
workers were identified, which are influenced by different groups of motives for learning. According
to this the feasibility of applying a differentiated approach in the management of social agencies is
substantiated and the set of managerial and pedagogical tools to influence professionals is specified. Актуальність проблеми. Виклики зовнішнього середовища та загальні тенденції розвитку
соціальної роботи як соціального інституту зумовлюють необхідність постійного навчання
фахівців установ соціальної сфери, опанування ними нових методів роботи, форматів взаємодії з клієнтами, інформаційних технологій тощо. Розв’язання цих завдань можливе шляхом використання відповідних методів менеджменту, адже робота з персоналом організації
спрямована на безпосередній вплив на працівників.
Метою статті є визначення особливостей навчання фахівців соціальних служб в Україні
та розробка диференційованого підходу до менеджменту персоналу соціальної служби, спрямованого на формування актуальних для сучасного спеціаліста навичок.
Методи дослідження. У статті було використано комбінацію загальнонаукових методів
пізнання: аналізу та узагальнення, а також соціологічного підходу, в основі якого лежить
стратифікаційний метод аналізу (диференціювання персоналу соціальних служб за віковими
та статусно-рольовими критеріями).
Результати дослідження. Аналіз здійснено за двома напрямами менеджменту: тра- диційним, що передбачає роботу з якісного підбору кадрів, адаптації новачків, мотивації
й стимулювання, підвищення кваліфікації співробітників тощо, та сучасним, що передбачає
роботу зі збереження й розвитку особистісних якостей фахівців, примноження їх професіона- лізму. Авторки зазначають, що головне завдання менеджера організації полягає у формуванні
у фахівців мотиву до навчання. У межах першого напряму менеджменту використовується
переважно формальна освіта за відповідною програмою з певними контрольними заходами
та підтвердженням результату (сертифікат). Другий напрям відрізняється різноманіттям
форм неформальної освіти. У статті пропонується поділ цих форм на 3 групи: практично
зорієнтовані, теоретично зорієнтовані та комплексні.
Відповідно до критеріїв стратифікування (вікові та статусно-рольові характеристики)
виокремлено три групи співробітників соціальних служб, на яких впливають різні групи мотивів до навчання. З огляду на це в статті обґрунтовано доцільність застосування диферен- ційованого підходу до менеджменту персоналу соціальних служб та конкретизовано комплекс
менеджерсько-педагогічних інструментів впливу на фахівців.2021-01-01T00:00:00ZДіалог релігії і науки в контексті постсекулярних моделей комунікативної взаємодії
dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/14757
Title: Діалог релігії і науки в контексті постсекулярних моделей комунікативної взаємодії
Authors: Мартиненко, Олександр Петрович
Abstract: The modern turn in European intellectual culture has brought innovations to all spheres of life.
Distrust of the cognitive possibility of metaphysics, caused by D. Hume and the Kant’subject, led
to the emergence of a new type of secularism – modernization. Aimed at purifying knowledge from
the transcendent vertical, it has caused the decline of not only metaphysics but also religion. The
secularity of modernism is realized in the form of a dialogue with a repressive function. An objective
reason has shown that the modernism approach to dialogue wrong. The repression did not lead to
the decline of the role of religion, but, on the contrary, its growth. This factor necessitated the revision
of the modernism project, the search for new post-secular ways of communicative interaction. One of the proposals came from communicative philosophy – the influential current of today. Dialogue
changes from a logical form to a phenomenological one. The repressive practice of modernism is
replaced by a communicative alternative, expressed in various post-secular models of dialogue. Two
are studied: “integration and convergence” of O. Malakhov and “consensus” of J. Habermas.
The purpose of the study is to analyze post-secular models of the phenomenological form of dialogue
between religion and science.
The main research method is discourse analysis. The article also uses general scientific methods:
analysis, synthesis, comparison, abstraction, etc.
In conclusion, it is argued that the post-secular models of the phenomenological form
of dialogue between science and religion of O. Malakhov and J. Habermas differ at the situational
level. The first corresponds to the concept of “return of religion”, the second – the reconstruction
of the modernism project. Модерний поворот, здійснений у європейській інтелектуальній культурі, приніс зміни у всі
сфери життя. Недовіра до пізнавальних можливостей метафізики, виражена Д. Г’юмом,
активний суб’єкт І. Канта стали причиною появи нового типу секулярності – модернізації.
Спрямована на очищення знань від трансцендентної вертикалі, вона стала причиною занепаду не лише метафізики, але й релігії. Секулярність модерну реалізується у вигляді діалогу
з репресивною функцією.
Низка причин об’єктивного характеру показала помилковість модерного підходу до комунікації. Репресія призвела не до занепаду ролі релігії, а, навпаки, до її зростання. Цей фактор
зумовив потребу в переосмисленні модерного проєкту, пошуку нових постсекулярних способів
комунікативної взаємодії. Одна з пропозицій надійшла з боку комунікативної філософії – впливової течії сьогодення. Діалог із логічної форми переходить у феноменологічну. Репресивній
практиці модерну протиставляється комунікативна альтернатива, виражена в різних постсекулярних моделях діалогу, серед яких варто виокремити передусім «інтеграцію і конвергенцію» О. Малахова та «консенсус» Ю. Габермаса.
Метою дослідження є аналіз постсекулярних моделей феноменологічної форми діалогу
релігії та науки.
Основний метод дослідження – дискурс-аналіз. У статті також застосовуються загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування тощо.
У висновку стверджується, що постсекулярні моделі феноменологічної форми діалогу
науки і релігії О. Малахова і Ю. Габермаса різняться на ситуативному рівні. Перша відповідає
концепції «повернення релігії», друга – реконструкції проєкту «модерн».2021-01-01T00:00:00ZФілософсько-культурні засади дзен-буддизму
dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/14756
Title: Філософсько-культурні засади дзен-буддизму
Authors: Данканіч, Артем Сергійович
Abstract: Актуальність проблеми. Дзен-буддизм справедливо вважається однією з найбільш неоднозначних традицій Сходу. Його парадоксальний характер кидає виклик традиційним уявленням про релігію та духовне життя людини. Коментуючи суспільний резонанс, який викликає
дзен, видатний в’єтнамський теоретик Т. Нат Хан справедливо вказує, що дзен, як і всі інші
живі духовні приналежності Сходу чи Заходу, сприяв піднесенню духовного життя людини,
одночасно з’ясовуючи спосіб мислення, мистецтва та культури. Але, як і багато інших, дзен
дегенерував за сучасних сил технологічної цивілізації. Зрозуміло, що схожі за динамікою процеси відбуваються по всьому світу. І в Європі, і в Азії, і в Африці їх визначають доволі простим терміном «секуляризація». Очевидно, що цей процес глобальний за характером і кидає
виклик всім традиційним релігійно-філософським системам Сходу і Заходу. Незважаючи на
його деструктивний характер для них, вони водночас мають змогу чіткіше визначати свої
доктринальні позиції й практики. Це особливо помітно в релігійно-філософській літературі
останніх десятиліть, коли носії східних традицій, включаючи дзен-буддизм, почали активно
опановувати суспільно-інформаційний простір. Усе це дало змогу тисячолітнім традиціям
консервативного напряму активніше проявляти себе в інформаційному просторі, внаслідок
чого світова релігійна думка поповнюється літературою з перших вуст. На прикладі традиції
дзен це помітно у творчості Д. Сузукі, Т. Нат Хана та інших. Водночас варто зазначити, що
популяризація дзен у країнах Заходу часто спотворює його образ до невпізнаваності.
Мета. Дуже важливо, використовуючи методологію релігієзнавчої науки, якомога об’єктивніше репрезентувати вчення дзен-буддизму з метою неупередженого аналізу і для ознайомлення з ним із боку українського суспільства. Її реалізація вимагає аналізу першоджерел
провідних теоретиків цієї релігійно-філософської традиції.
Методи. В основі представленого дослідження лежать принципи світоглядної нейтральності і об’єктивності. Методологічний інструментарій статті конститутують герменевтичний і феноменологічний методи.
Результати дослідження. У процесі аналізу першоджерел теоретиків дзен-буддизму було
виявлено такі його особливості: акцент на неможливості раціонально-понятійного вираження містичного досвіду, критика теорії реалізму в питаннях гносеології, критика європейськоцентричного релігієзнавчого підходу до аналізу і вивчення східних релігій, зокрема
дзен-буддизму. Zen Buddhism is rightly considered one of the most ambiguous traditions in the East. Its paradoxical
nature challenges traditional notions of religion and the spiritual life of man. Commenting on the social
resonance caused by Zen, the prominent Vietnamese theorist T. Nat Khan rightly points out that Zen,
like all other living spiritual affiliations of East or West, contributed to the elevation of human spiritual
life, while clarifying the way of thinking, art, and culture. But, like many others, Zen degenerated
under the modern forces of technological civilization. It is clear that similar dynamics are taking place
around the world. And in Europe, and in Asia, and in Africa, they are defined by a fairly simple term –
secularization. Obviously, this process is global in nature and challenges all traditional religious
and philosophical systems of East and West. At the same time, despite its destructive nature for them,
they are at same time able to define their doctrinal positions and practices more clearly. This is
especially noticeable in the religious and philosophical literature of recent decades, when the bearers of Eastern traditions, including Zen Buddhism, began to actively master the social and information
space. All this has allowed millennial traditions of a rather conservative direction to be more active
in the information space. As a result, world religious thought is replenished with first-hand literature.
On the example of the Zen tradition, this is noticeable in the works of D. Suzuki, T. Nat Khan,
and others. At the same time, it should be noted that the popularization of Zen in Western countries
often distorts its image beyond recognition. The analysis of the sources of theorists of Zen Buddhism
revealed the following features: emphasis on the impossibility of rational and conceptual expression
of mystical experience, criticism of the theory of realism in epistemology, criticism of Eurocentric
religious approach to the analysis and study of Eastern religions, including Zen Buddhism.2021-01-01T00:00:00ZВідновлення автокефалії православної церкви України: суспільно-політичний, канонічний, об’єднавчий та екуменічний аспекти
dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/14755
Title: Відновлення автокефалії православної церкви України: суспільно-політичний, канонічний, об’єднавчий та екуменічний аспекти
Authors: Бедь, Віктор Васильович; Урста, Сергій Васильович; Гал, Юрій Юрійович
Abstract: The urgency of the problem. The restoration of the autocephaly of the Orthodox Church of Ukraine
became an important event in the socio-cultural life of Ukraine, which provoked active discussions.
Purpose therefore, there is a need to dwell in more detail on the significance of the transfer of Tomos
and the consequences of this fact. It is also important to trace the legitimacy of the Ecumenical
Patriarchate from the point of view of the canon law of Eastern Christians and to determine how
much the restoration of autocephaly will contribute to ecumenical processes in Ukraine – these
processes are currently important in modern social discourse. The aim of the work is to investigate
the restoration of the autocephaly of the Orthodox Church of Ukraine through the prism of sociopolitical, canonical and ecumenical aspects. Research methods. During the writing of the article
the methods of general scientific cognition were used: analysis and synthesis, method of comparison
and induction. At the same time, the method of dogmatics was used to reveal some aspects of the work,
in order to systematize and analyze some aspects of canon law, related to the possibility and legality
of the provision of Tomos. Research results. It is stated that the restoration of the autocephaly
of the Orthodox Church became real during the difficult times of the Russian-Ukrainian war. The
incident was a severe blow to the Russian Orthodox Church, which has lost control of Ukrainian
Orthodoxy. The discussion in Ukrainian society can also be considered a manifestation of the activity
of the Russian media. However, the catastrophic predictions did not come true: Ukrainian parishioners
decided to move to the PCU without public aggravation. The tomos was granted in accordance
with canonical requirements. The formation of the UOC laid the foundations for the ecumenical
process. Many Eastern Christians have joined the new Church, while a dialogue with representatives
of the Greek Catholic high clergy continues. Актуальність проблеми. Відновлення автокефалії Православної Церкви України стало
важливою подією у соціокультурному житті України, яка спричинила активні обговорення.
Відтак існує потреба у тому, аби докладніше зупинитися на дослідженні значення передачі
Томосу та наслідків, до яких цей факт привів. Також важливо простежити законність дій
Вселенського Патріархату з точки зору канонічного права східних християн та визначити,
наскільки відновлення автокефалії сприятиме об’днавчим процесам в Україні – ці процеси, які
відбуваються нині, займають важливе місце у сучасному суспільному дискурсі. Мета роботи –
дослідити відновлення автокефалії Православної Церкви України крізь призму суспільно-політичного, канонічного, об’єднавчого та екуменічного аспектів. Методи дослідження.
Під час написання статті використано методи загальнонаукового пізнання: аналіз та синтез, метод порівняння та індукції. Водночас для розкриття деяких аспектів у роботі застосовано метод догматики, щоби на його підставі систематизувати та проаналізувати
деякі аспекти канонічно права, пов’язані із можливістю та законністю надання Томоса.
Результати дослідження. Здобуття автокефалії Православної Церкви України стало реальним у ході утвердження державної незалежності України в умовах російсько-української
війни, яка була розпочата московським агресором весною 2014 р. Ця подія стала складним
ударом для Російської Православної Церкви, яка втратила контроль над українським православ’ям. Дискусію в українському соціумі також можна вважати виявом антиукраїнської
активності російських ЗМІ. Щоправда, московські «катастрофічні» прогнози не справдилися:
українські парафіяни вирішували питання переходу до ПЦУ без громадського загострення.
Томос було надано відповідно до канонічних вимог. Проголошення Помісної Автокефальної
Православної Церкви України, яке відбулося на об’єднавчому Собору в м. Києві 15 грудня
2018 р., за участі Української Автокефальної Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату та частини єпископату, духовенства і вірних Російської
Православної Церкви в Україні, заклало основи для відновлення українських національних
традицій у церковному житті та досягнення духовної єдності серед українських православних. Чимало вірних Російської Православної Церкви в Україні перейшли до складу ПЦУ,
одночасно триває діалог із представниками греко-католицького вищого духовенства. Діалог
між Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Православної Церкви України
та Верховним архієпископом Києво-Галицький, Митрополитом Київським, Главою Української
Греко-Католицької Церкви дає шанси для майбутнього єднання українських християн.
Безперечно, що сьогодні ані віряни, ані клір обох церков до такого рішення не готові, але можливості, які відкриваються для подальшої дискусії у цьому напрямку, є надзвичайно актуальними у світлі об’єднавчих процесів та екуменізму в Україні.2021-01-01T00:00:00Z