http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/15554 2026-04-09T07:22:11Z 2026-04-09T07:22:11Z Žemaitytė, Aistė http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/16806 2023-03-10T09:36:39Z 2022-01-01T00:00:00Z

Title: National minorities in political and juridical discourse: cases of Ukraine and Lithuania Authors: Žemaitytė, Aistė Abstract: У статті розглянуто політико-правову базу забезпечення прав національних меншин України та Литві в динаміці її розвитку та крізь призму актуальних викликів сьогодення. Метою роботи є з’ясування особливостей використання терміну «національні меншини», гарантії надані ним обома державами на рівні спеціальних законів та Конституції, ступень юридично визначених державних зобов’язань та основні питання сучасного політико правового дискурсу щодо розвитку національних меншин. Стверджується, що основне питання сучасного політико – правового дискурсу обох країн – це оновлення законодавчої бази і прийняття нового відповідного Закону щодо національних меншин.. Спільним для двох країн є тенденція до більш чіткого визначення понять «національна меншина» (спільнота). Серед нагальних питань що потребують відповідного юридичного з’ясування виділено такі: 1) самоорганізація національних меншин давно вийшла за рамки громадських об’єднань у вигляді національно-культурних товариств і потребує особливого унормування рівно як і правові можливості громадсько-політичної активності; 2) мовні гарантії закону 1992 р. є абстрактними і ширшими за сучасне мовне законодавство; 3) взяте державою зобов’язання фінансувати діяльність об’єднань національних меншин не виконується Натомість український законопроєкт передбачав лише косметичне корегування існуючих норм, приділяючи особливу увагу досить спірній з точки зору експертного середовища зміну терміну «національна меншина» на «національна спільнота». Литовський аналог значно розширює права меншин перш за все в мовно-освітній сфері (якої майже не торкається український законопроєкт). Посилення державних зобов’язань у сфері освіти і мовного ужитку в публічній сфері викликає чисельні дискусії і спротив у литовському політикумі. На теперішній час, український законопроєкт, на відміну від литовського, вже став Законом, а більшість зауважень експертів було проігноровано. The article is concerned with the political and juridical basis meant to assure the rights of national minorities living in Ukraine and Lithuania in the dynamics of its development and through the prism of the current challenges. The article aims to reveal the peculiarities of using the term “national minorities”, the guarantees provided for them by the states at the level of specially targeted laws and the Constitution, the extent of legally defined state commitments and the main issues of modern political and juridical discourse related to support for the national minorities’ rights. The main method of research is the method of comparative analysis that helped compare the Lithuanian and the Ukrainian experiences of legal support for the national minorities. Discourse analysis was used to reveal the content of the sociopolitical discussion of the bills concerned with the national minorities. The statistical method was used to analyze the development dynamics of the ethnic structure for the both countries. The author assumes that the main problem of modern political and juridical discourse in the both countries is renovation of the legislation and adoption of a new relevant law on national minorities. The problem of a more exact definition of such concepts as “national minority” (community) is common for the both countries. In fact, the Ukrainian bill envisages only cosmetical correction of the existing standards, focusing on changing the term “national minority” and “national community”, the change proposed being very debatable from the viewpoint of the expert community, whereas the Lithuanian analogue appreciably broadens the rights of minorities primarily in the spheres of use of language and education (those are the fields the Ukrainian bill does not touch upon). Restriction of the state’s commitments in the fields of education and use of the language in public causes numerous discussions and resistance in the Lithuanian political elite. Nowadays, unlike the Lithuanian bill, the Ukrainian bill has already become a law, whereas most of the experts’ remarks have been ignored.

2022-01-01T00:00:00Z Свідерська, Ольга Іванівна http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/16805 2023-03-10T09:27:15Z 2022-01-01T00:00:00Z

Title: Політика сорому та ідентичність Authors: Свідерська, Ольга Іванівна Abstract: The article emphasizes that the mechanism of identification of an individual is first of all a mechanism of emotional connection, a mechanism of appropriation of emotional experiences that tie the knots of psychological meanings of his identity. It has been proven that shame precedes the formation of identity. It is emphasized that the individual’s experience of shame can be seen as a mechanism for thinking about identity, desire, embodiment, relationships and social inclusion/exclusion, and as a catalyst that has the potential for catharsis. It is proven that the self-awareness of an individual arises and is formed under the influence of social circumstances: in the context of comparing “we-groups” with “they-groups”. What determines the special status of the image of the Other in the research of identification processes. It was found that the study of the politics of shame requires an integrated multidisciplinary approach, as it requires an understanding of psychoanalytic, philosophical and political interpretation. It is substantiated that shame plays one of the important roles in the process of identity formation. It is emphasized that the recognition of past mistakes frees a person from the feeling of guilt, which is carried out both at the individual and collective levels. Shame is a crucial emotion in the reconciliation process: “We” feel shame for certain actions or inactions that have caused pain, loss, or suffering to other communities. Therefore, “Our” shame is as necessary as “Their” pain. It has been proven that identity depends on the imaginary and symbolic image of the Other, according to which we carry out self-analysis and self-identification. Identifying oneself with the Other can be for the purpose of accepting and imitating his beliefs, as well as for the purpose of forming completely opposite ideas. The politics of shame involves its recognition, which can become the basis for the creation of a nation and democratic development. У статті підкреслено, що механізм ідентифікації індивіда є перш за все механізмом емоційного зв’язку, механізмом привласнення емоційних переживань, які зав’язують вузлики психологічних смислів його ідентичності. Доведено, що сором передує формуванню ідентичності. Акцентовано, що переживання сорому індивідом може бути розглянуто як механізм для мислення про ідентичність, бажання, втілення, стосунки та соціальну включеність/виключення а також як каталізатор, який має потенціал для катарсису. Доведено, що самосвідомість індивіда виникає й формується під впливом соціальних обставин: у контексті порівняння «ми-групи» з «вони-групами». Що зумовлює особливий статус образу Іншого у дослідженнях процесів ідентифікації. Виявлено, що дослідження політики сорому потребує до себе інтегрованого мультидисциплінарного підходу, оскільки вимагає до себе розуміння психоаналітичного, філософського та політичного трактування. Обґрунтовано, що сором відіграє одну із вагомих ролей у процесі конституюванню ідентичності. Підкреслено, що визнання минулих помилок звільняє людину від відчуття провини, що здійснюється й на індивідуальному, й на колективному рівнях. Сором є вирішальною емоцією у процесі примирення: «Ми» відчуваємо сором за певні дії чи бездіяльність, наслідком яких інші спільноти зазнали болю, втрати чи страждань. Отже, «Наш» сором такий же необхідний, як і «Їхній» біль. Доведено, ідентичність залежить від уявного та символічного образу Іншого, відповідно до якого ми здійснюємо самоаналіз та самоототожнення. Ідентифікація себе з Іншим може бути з метою прийняття та наслідування його переконань, а також з метою формування цілком протилежних уявлень. Політика сорому передбачає його визнання, що може стати основою створенні нації, та демократичного розвитку.

2022-01-01T00:00:00Z Струтинська, Тетяна Зіновіївна Дерещук, Тетяна Миколаївна Козак, Тетяна http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/16804 2023-03-10T08:54:19Z 2022-01-01T00:00:00Z

Title: Відносини України та Латвійської Республіки у політичній сфері Authors: Струтинська, Тетяна Зіновіївна; Дерещук, Тетяна Миколаївна; Козак, Тетяна Abstract: The article is devoted to the study of relations between Ukraine and Latvia with an emphasis on the bilateral aspect of cooperation in the political field. The article refers to the political level of cooperation between the countries from 1991 to the present. Special attention should be paid to the study of the dialogue between the states during the period of different presidents of Ukraine. In addition, the main issues related to military cooperation and cooperation in the field of security and defense were discussed and analyzed. It has been studied which initiatives and practical measures appear in the context of military cooperation. In addition, the humanitarian, military and political support of Latvia at the beginning of the invasion of the Russian Federation on the territory of Ukraine was analyzed. This country was among the first to condemn the invasion and began to help Ukraine. To say it briefly, Russian aggression and then war against Ukraine changed the attitude of Latvia to security, and also changed the dimension of their relations with Ukraine. Latvia and other Baltic countries are reliable partners and friends of Ukraine. They act as a driver of Ukraine’s integration into Europe, as they advance Ukrainian interests. Building a strategic partnership with Latvia and other the Baltic states will remain a priority for of Ukraine’s foreign policy, as such a partnership will bring many benefits and changes configuration of forces in Europe. The issue of Ukraine’s bilateral relations with Latvia was in demand among scholars working on this topic. The results of the study can be used for further research, especially in the context of studying the advantages and opportunities of strategists partnership between states. Стаття присвячена дослідженню відносин між Україною та Латвією з акцентом на двосторонньому аспекті співпраці в політичній сфері. Питання двосторонніх відносин України з Латвією дуже актуальне. Співробітництво почало налагоджуватися на офіційному рівні після здобуття країнами незалежності. У статті йдеться про політичний рівень співпраці країн з 1991 року по теперішній час. Особливу увагу приділено вивченню діалогу між державами в період правління різних президентів України. Крім того, проаналізовано основні питання військової співпраці та співпраці у сфері безпеки та оборони. Відзначено, які ініціативи та практичні заходи з’являються в контексті військового співробітництва. Названі основні угоди, на яких базується двостороння співпраця між країнами. У 1995 році було підписано Договір про дружбу і співробітництво, у якому зазначалося, що співпраця між двома державами ґрунтуватиметься на принципах поваги та рівноправності, а також відповідатиме цілям Статуту ООН. Проаналізовано гуманітарну, військову та політичну підтримку Латвії з початку вторгнення Російської Федерації на територію України. Ця країна однією з перших засудила дії Росії і почала допомагати Україні. Агресія, а потім і війна Росії проти України змінили все ставлення Латвії до безпеки, а також змінився вимір її відносини з Україною. Латвія та інші країни Балтії є надійними партнерами та друзями України. Вони діють як рушійна сила інтеграції України в Європу, оскільки вони сповідують українські інтереси. Розбудова стратегічного партнерства з Латвією та іншими країнами Балтії залишатиметься пріоритетом для зовнішньої політики України, оскільки таке партнерство принесе багато переваг і змін для конфігурації сил в Європі. Результати дослідження можуть бути використані для подальших досліджень, особливо в контексті вивчення переваг і можливостей стратегічного партнерства між державами.

2022-01-01T00:00:00Z Стойко, Олена Михайлівна http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/16803 2023-03-10T08:49:09Z 2022-01-01T00:00:00Z

Title: Громадянське суспільство як гарант незалежності судової влади Authors: Стойко, Олена Михайлівна Abstract: In the context of two contradictory trends that determine the dynamics of state-building processes in general: the growing influence of courts on political decision-making (judicialization of politics) and the desire of political actors to maintain and increase their control over the judiciary, the role and place of civil society organizations are analyzed. The structural-functional method is used to clarify the place and role of self-governing judicial organizations in the system of judicial authorities; dialectical method – to analyze the contradictions in the interaction between the judiciary and political actors. It is noted that the attempts of political actors to subordinate the judiciary are reduced to three types of attacks (brutal, systemic and insidious), which aim to weaken the independence of the judiciary and public confidence in it. It is proved that civil society is an ally of the judiciary and a guarantor of its independence in confronting political actors, with a special role assigned to judges’ self-governing organizations as representatives of civil society that influence the quality of the judiciary in the state. Formally, the High Council of Justice, as a collegial, independent constitutional body of state power and judicial governance, which forms the corps of judges, is under significant influence of civil society organizations: only 4 members are appointed by the President of Ukraine, the remaining 17 by self-governing organizations. Particular attention is paid to the analysis of the method of creation and powers of the Public Integrity Council under the High Qualification Commission of Judges of Ukraine and the Advisory Group of Experts in the formation of the Constitutional Court of Ukraine. The effectiveness of their activities and the scope of their powers can have a significant impact on the formation of an independent judicial system with appropriate accountability mechanisms. У контексті двох суперечливих тенденцій сучасності, що визначають динаміку державотворчих процесів загалом: зростання впливу судів на прийняття політичних рішень (юдиціалізація політики) та прагнення політичних акторів до збереження і збільшення свого контролю над судовою гілкою влади проаналізовано роль і місце організацій громадянського суспільства. Використовуються структурно-функціональний метод для з’ясування місця і ролі самоврядних суддівських організацій у системі судових органів влади; діалектичний метод – для аналізу суперечностей у взаємодії судової влади та політичних акторів. Відзначено, що спроби політичних акторів підпорядкувати органи судової системи зводяться до трьох типів атак (брутальні, системні та підступні), що мають за мету ослабити незалежність судової системи та довіру до неї громадян. Доведено, що громадянське суспільство є союзником органів судової влади і гарантом їх незалежності у протистоянні політичним акторам, при цьому особлива роль відводиться суддівським самоврядним організаціям як представникам громадянського суспільства, що впливають на якісний склад суддівського корпусу в державі. Формально Вища рада правосуддя, як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування, що формує корпус суддів, перебуває під значним впливом організацій громадянського суспільства: лише 4 члени призначаються Президентом України, решта 17 – самоврядними організаціями. Особлива увага приділена аналізу способу створення та повноваженням Громадської ради доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Дорадчої групи експертів при формуванні складу Конституційного Суду України. Ефективність їх діяльності та обсяг повноважень можуть мати значний вплив на формування незалежної судової системи з відповідними механізмами підзвітності.

2022-01-01T00:00:00Z